Вступ

У травні 2004 року ААР та AAFP опублікували «Клінічне практичне керівництво: діагностика і лікування гострого середнього отиту» (1). Документ містив 8 рекомендацій, класифікованих відповідно до рівня доказовості та співвідношення шкоди/користі призначення. Три з них – діагностичні критерії, спостереження та вибір антибіотика – спричинили суттєві дискусії, особливо серед експертів у сфері середнього отиту (СО). На момент написання цього керівництва наукові дані стосовно семивалентної пневмококової кон’югованої вакцини (PCV7) ще не були опубліковані. Після створення рекомендацій в листопаді 2003 року та їх публікації в травні 2004 року з’явилась значна кількість нових публікацій про ГСО.

В Сполучених Штатах Америки антибіотики дітям найчастіше призначають саме при СО (2,3), але за останні роки спостерігається скорочення кількості візитів таких пацієнтів до лікарні: з 950 на 1000 дітей в 1995-1996 до 634 на 1000 дітей в 2005-2006 роках. Відбулося пропорційне зниження застосування антибіотиків при СО з 760 на 1000 дітей в 1995-1996 до 484 на 1000 дітей в 2005-2006 роках. Відсоткова кількість візитів хворих на СО до лікарні, які потребували призначення антибіотиків, залишилася відносно сталою (80 % в 1995-1996; 76 % в 2005-2006)2. Зниженню показників відвідувань лікаря пацієнтів з СО сприяють багато факторів, включаючи страхові випадки з необхідністю доплати коштів, що можуть обмежувати візити до лікарні, кампанії по інформуванню громадськості щодо вірусної природи більшості інфекційних захворювань, застосування пневмококової вакцини PCV7 та ріст поширеності щеплення вакциною проти грипу. Лікарі-клініцисти повинні приділяти більше уваги диференційній діагностиці ГСО та секректорного середнього отиту (ССО), що призведе до зменшення статистики візитів до лікарні з приводу ГСО та кількості призначення антибіотиків.

Незважаючи на суттєве публічне розголошення та розповсюдження Рекомендацій з ГСО 2004 року, докази свідчать, що лікарі-клініцисти неохоче дотримуються цих рекомендацій. Верначіо та ін. (Vernaccio et al) (4) опитали 489 лікарів первинної допомоги щодо їх стратегії лікування 4 варіантів проявів ГСО, які були описані в керівництві 2004 року. Під час оцінки відповідей не виявили суттєвих змін у методах роботи лікарів порівняно з подібним анкетуванням, виконаним до публікації рекомендацій ГСО 2004 року. Протягом 2002-2006 років Коко (Coco) (5) використовував опитувальник національної амбулаторної медичної допомоги з метою визначення частоти візитів хворих з ГСО до лікарні, які не завершилися призначенням антибіотиків, до видання керівництва 2004 року та після видання. При цьому жодної різниці показників не було зафіксовано. Подібну реакцію на публікацію рекомендацій з лікування отиту також зафіксовано в Італії (6,7). Отримані результати є дуже схожими з даними інших досліджень щодо інформованості та дотримання керівних рекомендацій лікарями всіх спеціальностей, в тому числі педіатрів8. Очевидно, що ефективність клінічних практичних керівництв залежить від їх поширеності та росту показників дотримання.

В цьому перегляді та оновленні керівництва з лікування ГСО ААР/ААFP 2004 року1 буде оцінено опубліковані докази по діагностиці та терапії неускладненого ГСО, на їх основі складатимуть рекомендації. Керівництво призначене для лікарів первинної допомоги, включаючи педіатрів, сімейних лікарів, лікарів невідкладної допомоги, ЛОР-лікарів, фельдшерів і практикуючих медсестер. Документ охоплює рекомендації з діагностики та лікування ГСО, в тому числі рецидивуючого ГСО і особливості терапії дітей віком від 6 місяців до 12 років. Ці настанови можна застосовувати лише у соматично здорових дітей без супутніх захворювань, які можуть впливати на природній перебіг ГСО, наприклад, наявність тимпаностомного вентиляційного шунта, кохлеарних імплантатів, вроджених вад розвитку (в тому числі вовчої пащі); генетичних хвороб з аномаліями щелепно-лицьової ділянки (синдром Дауна), імунодефіциту. Також керівництво не поширюється на дітей з ССО без ГСО.