Діагностика РСНП і ГСНП

Положення стандарту

Діагноз РСНП і ГСНП встановлюється на підставі даних збору анамнезу, фізикального обстеження, інструментальних та, за необхідності, лабораторних методів обстеження. Необхідно провести диференціацію між РСНП, ГСНП та іншими видами РВС, зокрема, з кондуктивною втратою слуху (КВС), для можливості раннього початку лікування. Має бути визначений ступінь втрати слуху (Додаток 1).

Обґрунтування

Детально зібраний сфокусований особистий та сімейний анамнез пацієнта містить важливу інформацію щодо основних потенційних причин РВС і ГВС, що впливає на подальше обстеження, лікування та покращення якості життя пацієнта. Хоча загроза для життя, спричинена РСНП або ГСНП, виникає досить рідко, захворювання, які є причиною їхнього виникнення, можуть становити таку загрозу, що часто пов’язують саме із запізнілим діагностуванням.

Повинні бути запідозрені причини розвитку РСНП і ГСНП, які часто виявляються уже під час лікування, зокрема захворювання серцево-судинної системи, інфекційні чинники, токсичні впливи, дія отоксичних препаратів, вестибулярна шваннома (акустична неврома), акубаротравма, органічні захворювання центральної нервової системи, порушення мозкового кровообігу та злоякісні новоутворення.

Обов’язкові критерії якості

1. Збір анамнезу включає інформацію щодо: травми вуха впродовж останнього часу, болю у вусі, проведення втручань або маніпуляцій у вусі, підвищення температури тіла, запаморочення, зміни артеріального тиску або інших симптомів системних захворювань; наявності скарг щодо зниження слуху та відчуття закладеності, вушного шуму. Наявність гострого початку, який супроводжується головним болем, запамороченням і суб’єктивним вушним шумом, може бути симптомом потенційно серйозної ситуації та вимагати негайного втручання.
2. Фізикальний огляд включає отоскопічний огляд (візуалізацію барабанної перетинки) для виявлення:
   1. ущільнення вушної сірки (у разі виявлення, повинна бути видалена);
   2. зовнішнього та середнього отиту;
   3. стороннього тіла;
   4. перфорації та рубцевих змін барабанної перетинки;
   5. набряку слухового ходу у випадку зовнішнього отиту.
3. Що Інструментальні та функціональні дослідження:
   1. камертональні тести (Рінне, Бінга, Вебера, Федеріче);
   2. акуметрія;
   3. порогова тональна аудіометрія;
   4. мовна аудіометрія;
   5. надпорогові тести.
      На підставі даних аудіометричних досліджень визначається вид РСНП і ГСНП.
4. При виявленні симптомів та ознак вестибулярної шванноми (акустична неврома), неврологічних симптомів, особливо вогнищевих, порушення мозкового кровообігу та ознак злоякісного новоутворення необхідно негайно скерувати пацієнта на додаткові обстеження (MPT, КТ, обстеження стану мозкового кровообігу (Додаток 2) і центральної нервової системи) та консультацію до лікаря-невролога, нейрохірурга, онколога.
5. У пацієнтів з імовірною РСНП і ГСНП варто визначити наявність двобічної втрати слуху або повторюваних епізодів втрати слуху.
6. Пацієнти, які мають в анамнезі флуктуацію слуху, повинні бути обстежені на наявність таких захворювань як хвороба Меньєра, аутоімунне захворювання внутрішнього вуха, синдром Когана, судинні захворювання.
7. У пацієнтів при підозрі на наявність ретрокохлеарної патології та вестибулярної шванноми рекомендовано разом із КСВП і аудіометрією зробити МРТ. Пацієнтам, яким протипоказана МРТ (наприклад, при наявності кардіостимуляторів, інших металевих імплантатів, клаустрофобії), роблять КТ скроневих кісток із контрастуванням.
8. При прогресуючій втраті слуху понад 10 дБ на двох або більше послідовних частотах або падінні розбірливості мовного тесту більше ніж на 10% необхідно провести діагностику за допомогою КСВП, ДСВП, МРТ та/або додаткового інструментального обстеження.
9. Упродовж 6 місяців після встановлення діагнозу у пацієнтів із РСНП або ГСНП та призначенні лікування необхідно провести контрольні аудіометричні дослідження.