Загальна частина

У протоколі зосереджено увагу на етіології та клінічному перебігу тонзиліту; наводяться визначення клінічних термінів, які використовуються в якості ключових точок для прийняття рішень; наведено методи раннього (своєчасного) виявлення хвороби; зосереджено увагу на переважно клінічних критеріях діагностики. Представлено алгоритм первинної діагностики ГТ. Додатково міститься інформація для пацієнта.

Для забезпечення послідовності надання медичної допомоги пацієнтам з тонзилітом у кожному ЗОЗ, кожною фізичною особою-підприємцем, що провадить господарську діяльність з медичної практики, розробляються та впроваджуються локальні протоколи медичної допомоги (ЛПМД), у яких визначено клінічний маршрут пацієнта (КМП) та обсяг лікувально-діагностичних заходів відповідно до матеріально-технічного та кадрового забезпечення. Взаємодія між ЗОЗ, фізичними особами-підприємцями, які надають первинну, вторинну (спеціалізовану) та третинну (високоспеціалізовану) медичну допомогу, визначається відповідним наказом структурного підрозділу з питань охорони здоров'я закладу місцевого самоврядування.

За наявності у пацієнта коморбідних станів враховується взаємний обтяжуючий вплив патологічних процесів і, відповідно, планується тактика ведення пацієнта. В такому випадку обсяг і порядок проведення діагностичних процедур та методів лікування може відрізнятися від вимог даного протоколу.

Сучасні погляди на патологію піднебінних мигдаликів (ПМ) ґрунтуються на наступних положеннях: а) мигдалики постійно перебувають в стані запалення, що є їхнім фізіологічним станом; б) патологію мигдаликів слід розцінювати коли у пацієнта виникає поєднання ознак запалення із симптоматикою (біль в горлі та/або порушення ковтання і гарячка); в) не можна розцінювати мигдалики як «хворі» або «інфіковані» лише на підставі даних клінічного огляду (такі локальні ознаки як гіперемія передніх піднебінних дужок – симптом Гізе, набряк верхнього кута, утвореного передньою та задньою дужками, – симптом Зака, валикоподібне стовщення країв верхньої частини передніх і задніх дужок у вигляді інфільтрації або гіперплазії – симптом Преображенського, свідчать про фіксацію мигдалика в ніші і можуть бути симптомами рекурентного/хронічного тонзиліту); г) розмір (об'єм) мигдаликів не має клінічного значення окрім ситуації, коли це перешкоджає диханню або ковтанню; ґ) тактика ведення пацієнта має спиратися на вираженість та частоту клінічних проявів тонзиліту та його ускладнення.

Відповідно до сучасних даних потрібно уникати терміну «хронічний тонзиліт», оскільки це тягне за собою хибне уявлення про патофізіологію тонзиліту.

Робоча група наголошує на тому, що, з огляду на сучасну концепцію тонзиліту, діагноз тонзиліту слід вважати правомірним лише в тому випадку, коли має місце клінічно значущий стан при відповідній локалізації процесу. Таким чином, діагноз «тонзиліт» правомірний тоді, коли до фізіологічного (локального) запалення приєднуються клінічні симптоми (такі, як біль та/або перешкода при ковтанні) і системні ознаки запалення (такі, як гарячка).

ГТ – відноситься до вірусних або бактеріальних тонзилітів – характеризується болем при ковтанні, припухлістю і гіперемією мигдаликів, можливо з нашаруваннями на мигдаликах, шийним лімфаденітом і підвищенням температури ≥38,3˚С . ГТ може рецидивувати; кількість рецидивів не визначена та не впливає на тактику лікування.

Рекурентний/хронічний тонзиліт – повторні прояви тонзиліту через інтервал часу, що характеризувався незначними симптомами. В «холодний» період відмічається фіксація мигдалика в ложі, що характеризується недостатньою зміщуваністю. Для рекурентного/хронічного тонзиліту характерна велика кількість переважно бактеріальних збудників, відсутній або недостатній ефект від призначеного лікування (при тому, що пацієнт отримує належні препарати у адекватних терапевтичних дозах та курсом належної тривалості); повторюється через кілька тижнів після закінчення такого лікування. Рекурентний/хронічний тонзиліт може бути зумовлений фоновою патологію, наприклад, порушеннями з боку імунної системи.

Інформація, яка полегшує практикуючому лікарю перехід від існуючої до моменту затвердження цього протоколу клінічної термінології до сучасної термінології, знаходиться в Адаптованій клінічній настанові, заснованій на доказах «Тонзиліт».

Існуюча доказова база щодо лікування ГТ стала підґрунтям для формування клінічних рекомендацій, в той же час доказова база щодо лікування «холодного періоду» рекурентного/хронічного тонзиліту (за своїм визначенням потребує комплексного лікування) недостатня, тому на сьогодні не можна створити обґрунтованих клінічних рекомендацій щодо ведення пацієнтів в «холодному періоді» рекурентного/хронічного тонзиліту. Лікуючий лікар має усвідомлювати ступінь особистої відповідальності за призначене лікування – пацієнту має надаватися інформація в доступній для нього формі щодо ступеня доведеності ефективності призначеного лікування.