Ознаки та критерії діагностики захворювання

Код МКХ 10 Н 83.0

Лабіринтит – це запальне захворювання внутрішнього вуха, що характеризується розвитком периферичного кохлео-вестибулярного синдрому, тобто симптомами одночасного враження периферичних рецепторів слухового і вестибулярного аналізаторів.

Причиною лабіринтиту є вірусна або бактеріальна флора.

Розрізняють серозний, некротичний і гнійний лабіринтит.

В залежності від шляху поширення інфекцій у внутрішнє вухо виділяють тимпаногенний, менінгогенний, гематогенний і травматичний лабіринтит.

Тимпаногенний лабіринтит – найбільш поширена форма лабіринтиту, що виникає при руйнуванні кісткової стінки лабіринту або при проникненні інфекції через вікно завитку і присінка.

Лабіринтит може бути:

• дифузним, коли запальний процес поширюється на весь лабіринт.
• обмеженим – при утворенні нориці лабіринту, найчастіше в ділянці латерального напівколового каналу при хронічному епітимпаноантральному гнійному середньому отиті.

Фаза гостра та хронічна.

Стадії: декомпенсації, субкомпенсації та компенсації.

Умови, у яких повинна надаватись медична допомога

Лікування проводиться в умовах ЛОР-стаціонарів всіх типів закладів охорони здоров'я; хірургічні втручання у спеціалізованих відділеннях, Центрах мікрохірургії вуха.

Діагностична програма

Гострий дифузний середній лабіринтит розвивається на фоні гострого серозного або загострення хронічного гнійного середнього отиту.

Характерні порушення як слухової, так і вестибулярної функції. З'являються запаморочення, що супроводжується нудотою і блюванням. Запаморочення має систематизований характер, тобто довколишні предмети крутяться в одному напрямку.

Характерним для серозного лабіринтиту є певне або часткове відновлення функцій внутрішнього вуха після ліквідації запального процесу.

Гострий дифузний гнійний лабіринтит є важкою формою захворювання, він завжди закінчується повною втратою слуху і вестибулярної функції на боці захворювання. Відрізняється бурхливим початком і перебігом. Характерним є виражене запаморочення, нудота, блювання, різке порушення рівноваги, спонтанний ністагм.

Повна втрата слухової і вестибулярної функції настає досить швидко.

Основні обов'язкові діагностичні заходи базуються на:

1. Даних отоскопії, при якій у випадках тимпаногенних форм лабіринтиту визначаються ознаки гострого чи хронічного гнійного середнього отиту.
2. Аудіометричне обстеження, що виявляє в разі серозного лабіринтиту порушення слуху перцептивного характеру, а в разі гнійного – виражене погіршення функції звукосприймаючого апарату аж до повної глухоти. При цьому, особливо в разі тимпаногенних лабіринтитів, завжди виявляється кондуктивний компонент приглухуватості.
3. При дослідженні вестибулярного апарату враховують дані спонтанного ністагму, досліджень функції рівноваги, координації рухів. При гострому середньому лабіринтиті ністагм виявляється в напрямку хворого вуха, а потім переходить у здоровий бік. При гнійному дифузному лабіринтиті також спочатку з'являється спонтанний ністагм у бік хворого вуха, але він дуже швидко (через кілька годин) переходить у бік здорового вуха, що свідчить про різке пригнічення функції ушкодженого лабіринту. Потім спонтанний ністагм після гострої стадії зникає.
4. Дослідження на бактеріальну чи грибкову флору при наявності гноєтечі з вуха.
5. Консультації офтальмолога, невропатолога, нейрохірурга.

Додаткові (факультативні)діагностичні обстеження:

1. Загальні аналізи крові та сечі, крові на цукор.
2. Реоенцефалографія та ультразвукова доплерографія судин головного мозку.
3. Дослідження слухових викликаних потенціалів та отоакустична емісія.
4. Консультації невропатолога, офтальмолога, нейрохірурга.
5. МРТ головного мозку