Ознаки та критерії діагностики захворювання

Код МКХ 10 Н 66.2

Хронічний епітимпано-антральний гнійний середній отит – це тривале запальне захворювання середнього вуха, що характеризується враженням не тільки мукоперіосту середнього вуха але й підлеглої кісткової тканини з основною локалізацією патологічного процесу в надбарабанному просторі і антро-мастоїдальній системі.

Характерною клінічною ознакою є епітимпанальна перфорація, дефект латеральної стінки аттика і вростання епідермісу в середнє вухо з виникненням холестеатоми.

Дана патологія бере початок в більшості випадків з раннього дитячого віку. Розвитку хронічного епітимпано-антрального гнійного середнього отиту (ХЕАГСО) сприяють рецидивуючі середні отити раннього дитячого віку та погіршена функція слухової труби, що веде до розвитку ретракцій ненатягнутої та слабких місць натягнутої частини барабанної перетинки з наступним накопиченням в них епідермальних мас, розвитку запалення, вростання епідермісу в аттик з подальшим утворенням холестеатоми.

Умови, у яких повинна надаватись медична допомога

Хронічний епітимпано-антральний гнійний середній отит у фазі ремісії лікується в амбулаторних та стаціонарних умовах ЛОР-відділень усіх типів закладів охорони здоров'я, в фазі загострення–в умовах стаціонарів цих закладів.

При ускладненнях або підозрі на них хворі спрямовуються до ЛОР-відділень обласних лікарень або Центрів мікрохірургії вуха.

Діагностична програма

Захворювання характеризується в більшості випадків постійною гноєтечею з вуха з неприємним запахом. Захворюванню притаманні дві фази перебігу: ремісії та загострення (без ускладнення та з ускладненнями). Періоди загострень і ремісій розмежовані не чітко. Скарги хворих на зниження слуху, проте при початку захворювання і обмеженому холестеатомному процесі може бути нормальний та соціально-адекватний слух. Фаза загострення може перейти у фазу ускладнення.

Загальний стан пацієнтів порушений рідко, під час загострень може підвищуватися температура тіла, збільшується кількість виділень з вуха, можуть бути болі в вусі, але вони частіше вказують на наявність ускладнень. Часто хворі скаржаться на шум у вусі, запаморочення, що є наслідком токсичного впливу запального вогнища на елементи внутрішнього вуха або при розвитку фістули лабіринта.

Обов'язкові діагностичні заходи:

1. Отоскопічно визначається епітимпанальна крайова перфорація, тобто дефект латеральної стінки аттика, вростання епідермісу в аттик. При зондуванні визначається хід в аттик, виділяються холестеатомні луски.
2. Грануляції при даній формі хронічного середнього отиту виявляються порівняно часто, можуть бути коліки.
3. Аудіометрично визначається порушення звукопроведення в різній мірі, а також часто перцептивний компонент приглухуватості.
4. У деяких пацієнтів визначаються порушення вестибулярної функції.
5. Рентгенологічні методи дослідження, зокрема Ro-графія скроневої кістки за Шюллером дає змогу визначити стан соскоподібного відростка і при наявності виражених деструктивних змін в ньому – розширення в ділянці задньо-верхньої стінки слухового ходу, що свідчить про руйнування латеральної стінки аттика, адитуса, а можливо і задньої кісткової стінки зовнішнього слухового ходу.
6. Мікробіологічні дослідження виділень з вуха дають змогу встановити наявність патогенної мікрофлори (переважно комбінації) і визначити її чутливість до антибіотиків різних груп.
7. Гістологічні дослідження тканин (грануляцій, поліпів) з середнього вуха.

Факультативні методи діагностики:

1. Комп'ютерна томографія є більш інформативною при ХЕАГСО, що дозволяє визначити тип коміркової системи соскоподібного відростку та її пневматизацію, деструктивні зміни, навіть незначні в порожнинах середнього вуха, наявність патологічних м'якотканинних компонентів, визначити наявність блокади адитуса, в окремих випадках визначити його розміри, розміри антруму, дозволяє визначити такі анатомічні особливості як передлежання сигмовидного синусу та звисання твердої мозкової оболонки середньої черепної ямки.
2. По показанням консультації офтальмолога, невропатолога.