Ознаки та критерії діагностики захворювання

Код МКХ-10 Н 60.2

Злоякісний зовнішній отит - це порівняно рідке, але важке запальне захворювання, що починається із ураження тканин зовнішнього слухового ходу, але супроводжується остеодеструктивним процесом.

Збудником, який найчастіше виявляється при даному захворюванні є синьогнійна паличка - Pseudomonas aerouginosa. Злоякісний зовнішній отит (ЗЗО) майже в 90% випадків вражає людей похилого віку (65 – 70 років), що страждають на цукровий діабет.

Патогенез ЗЗО залежить від двох факторів – ураження імунної системи і специфічних мікробіологічних особливостей бактерії Pseudomonas aerouginosa, яка у даної категорії хворих знаходить сприятливі умови для прояву своєї активності. У хворих на цукровий діабет спостерігається виражене погіршення імунологічного захисту за рахунок:

• облітерації судин, що перешкоджає нормальному кровопостачанню запальних ділянок і знижує ефективність клітинного імунітету;
• також через порушення фагоцитозу страждає і лімфоцитарна реактивність і утворення антитіл

По друге, інтенсивному розмноженню мікроорганізмів в зовнішньому слуховому ході сприяє пониження кислотності вушної сірки у хворих на цукровий діабет.

Також ЗЗО супроводжує інші важкі імуносупресивні захворювання, лейкози, анемії та СНІД.

Умови, у яких повинна надаватись медична допомога

Лікування ЗЗО завжди потрібно проводити в умовах ЛОР-стаціонару всіх типів закладів охорони здоров'я. Більш складні оперативні втручання: загальнопорожнинна операція, операція з приводу синус тромбозу, абсцесів мозку та мозочка виконуються в ЛОР-відділеннях обласних лікарень та Центрів мікрохірургії вуха.

Діагностична програма

Характерний тривалий зовнішній отит, що не піддається звичайній консервативній терапії протягом 7-10 діб. Виражені больові відчуття, переважно в нічний час, підвищення температури тіла спостерігається рідко.

Обов'язкові методи діагностики:

1. Отоскопічно у 45 – 100 % хворих виявляється гнійні виділення з вуха з неприємним запахом. Проте, характерною особливістю є грануляційна тканина, в основному на нижній стінці зовнішнього слухового ходу, частіше на межі кісткової і хрящової частин.
2. При акуметричному або аудіометричному дослідженні виявляється незначна кондуктивна приглухуватість, яка являється результатом обструкції слухового ходу, або, іноді, наслідком наявності ексудату в барабанній порожнині.
3. При бактеріологічному дослідженні виділень з вуха у переважної більшості хворих виділяється синьогнійна паличка.
4. В аналізах крові виявляються зміни запального характеру, підвищення рівня цукру, наявність цукру в аналізі сечі у хворих на цукровий діабет.
5. Гістологічні дослідження грануляцій, видалених з зовнішнього слухового ходу, дозволяють провести диференціальний діагноз з неопластичними захворюваннями (веретеноподібна карцинома, гломусна пухлина, плосколітинний рак, гранулематоз Вегенера).
6. Рентгенологічні методи, а саме комп'ютерна томографія (КТ) скроневих кісток досить об'єктивний метод для оцінки як м'якотканинних, так і особливо кісткових структур. Вона дозволяє визначити деструкцію кісткової тканини, яка звичайно розвивається в більш віддалений період. Також КТ дає змогу визначити поширення запального процесу в барабанну антро-мастоідальну частину середнього вуха, ділянку шило-соскоподібного отвору, де часто вражається лицевий нерв та на основу черепу, в ділянку яремного отвору, де можуть вражатися черепні нерви каудальної групи. Магнітно-резонансна томографія головного мозку (МРТ) допомагає встановити більш детальне розповсюдження м'якотканинних патологічних елементів при поширенні процесу в білявушну ділянку, підвискову ямку, біляглотковий простір, на основу черепу та в його порожнину.

Факультативні методи діагностики:

Радіонуклідне сканування з ТС-39 –метилендифосфатом, цитратом. При наявності ознак менінгіту – спинномозкова пункція.

Стадії захворювання.

I - Інфекція вражає м'які тканини та підлеглу кістку без пошкодження черепних нервів і внутрішньочерепних ускладнень.

II - Параліч черепних нервів: тільки лицевого нерва, множинні паралічі.

III – Стадія ускладнень - менінгіт, епідуральні абсцеси, субдуральні абсцеси або абсцеси головного мозку.