Фарингомікоз

Захворювання, яке характеризується грибковим ураженням глотки, переважно – дріжджовими грибками, рідше – пліснявими.

Епідеміологія

У ХХІ столітті значно виросла частота захворюваності мікозами, в тому числі й мікозами глотки. Доля грибкового ураження глотки при фарингітах становить 29%, при хронічних тонзилітах – 17,2%. Підвищення захворюваності мікозами пов'язане з різноманітними факторами урбанізації населення та різноманітними соціальними факторами. Окрім того, зростання захворюваності мікозами пов'язане із втіленням у медичну практику потужної антибіотикотерапії та інших груп медичних препаратів, що впливають на місцевий та гуморальний імунітет.

Етіологія

Потенційними збудниками даного захворювання вважається більше 400 видів грибків. При ураженні глотки дріжджовими грибками роду Candida говорять про кандидоз, Leptotrix buccalis – лептотрихоз, при ураженні плісеневими грибами – аспергільоз, пеніцилами – мукороз тощо.

Сприяючими факторами виникнення фарингомікозу, окрім тривалої антибіотикотерапії та кортикостероїдотерапії, є вживання цитостатиків, гіпопаратиреоз, порушення вуглеводного обміну, пов'язаного з гіпофункцією підшлункової залози, порушення білковосинтезуючої функції печінки, дизбактеріоз кишківника, травми слизової оболонки, СНІД, порушення балансу вегетативної нервової системи.

Патогенез

На перше місце виступає накопичення і циркуляція в крові антитіл, які зумовлюють розвиток запальної реакції негайного та сповільненого типу, зміна клітинного імунітету. В результаті інвазії мікроорганізму виникає специфічна та неспецифічна сенсибілізація та алергічне запалення.

Клінічна анатомія

Мікотичні вогнища в глотці локалізуються переважно на піднебінних мигдаликах, дужках, м'якому піднебінні, задній стінці, язику.

Тканинні реакції при фарингомікозах характеризуються атиповою гіперплазією епітелію, утворенням гранульом, що мають інколи псевдотуберкульозний характер, а також некротичними змінами різного ступеня.

Клінічна картина

Клінічна картина фарингомікозу різноманітна і визначається як характером гриба, так і реактивністю організму. Захворювання починається з відчуття дискомфорту, поколювання в глотці, затруднення і невеликої болючості при ковтанні, стійкого виснажливого кашлю. Порушується загальний стан хворого, підвищується температура тіла до субфебрильних показників, з'являється нездужання, слабкість, головний біль.

Ураження слизової оболонки може бути локальним та обмежуватися поверхневим запаленням одного з мигдаликів, а може приймати форму глибокого виразково-плівчастого ураження всієї слизової оболонки глотки, включаючи мигдалики.

При поверхневому мікозі виявляється нерізко виражена гіперемія слизової оболонки з невеликими ділянками напівпрозорих або щільних пікоподібних нальотів сірого або білого кольору, які мають творожистий, комкуватий характер. Наліт знімається легко, поверхня слизової оболонки під ним гіперемована. В окремих випадках наліт може зливатися та ущільнюватися. Регіонарні лімфатичні вузли збільшуються незначно, малоболючі.

Кандидоз порожнини рота та глотки найчастіше розвивається у грудних дітей та осіб похилого віку. Спочатку з'являється сухість слизових оболонок порожнини рота, пізніше – множинні точкові нальоти білого кольору на піднебінні, язику, щоках. При їх злитті утворюються великі білувато-сірі плівки, які згодом легко відділяються, а під ними залишаються опалесцюючі ерозії.

Лептотрихоз клінічно характеризується білими конусоподібними шиповидними утвореннями, які підвищуються над поверхнею лімфаденоїдної тканини глотки. Ці утворення дуже щільно зв'язані з підлеглими тканинами та не можуть бути видалені без пошкодження самої слизової оболонки.

Діагностика

Діагностика включає загальний огляд ЛОР-органів, в тому числі орофарингоскопію, яка проводиться щоденно.

Призначають лабораторні дослідження: загальний аналіз крові, мікроскопію нативного препарату, мазок зі слизової оболонки глотки на мікрофлору та її чутливість до протимікробних препаратів.

Лікування

Лікування, як правило, проводиться в амбулаторних умовах. Кінцевим очікуваним результатом лікування є зникнення скарг пацієнта та нормалізація фарингоскопічної картини. Середня тривалість лікування становить 7 діб.

У деяких випадках фарингомікоз минає самостійно, без використання будь-яких засобів. Частіше захворювання має стійкий характер та вимагає активного лікування.

У зв'язку з цим рекомендують тонзилектомію. Однак даний метод лікування не є виправданим, оскільки після тонзилектомії залишаються ураженими інші лімфоїдні утворення глотки.

Рекомендується полоскання глотки антисептичними засобами, змащування глотки розчинами йоду. Малоефективною є терапія ністатином. Рекомендуються інші протигрибкові засоби, такі як дифлюзол, ітраконазол, пімафуцин.

У випадку дисбактеріозу рекомендуються пробіотики, які містять лакто- та біфідобактерії та вітамінопрепарати.

Для підвищення місцевого неспецифічного імунітету рекомендують лісобакт, лізак, протигрибковий неспецифічний ефект має декатилен. З метою неспецифічного підвищення імунітету рекомендують імупрет.

У випадку кандидозу призначають місцевий імуностимулятор імудон.

Для лікування лептотрихозу застосовують фізіотерапію: КУФ, лазеротерапію. Це лікування ефективне, коли проміння безпосередньо потрапляє на уражену ділянку.

Пацієнтам з фарингомікозами рекомендують щадну, вітамінізовану дієту.

Реабілітації та диспансерного нагляду пацієнт не потребує.

Література

Синдромно орієнтована оториноларингологія у загальній лікарській практиці. Діагностика та раціональна фармакотерапія Д.м.н., професор Попович В.І.