Дифтерія

Дифтерія – гостре інфекційне захворювання з групи інфекцій дихальних шляхів, що характеризується фібринозним запаленням слизових оболонок зіва, носа, гортані та токсичним ураженням серцево-судинної і нервової систем.

Етіологія

Збудник – дифтерійна паличка (Corinebacterium diphteriae).

Епідеміологія

Джерелом інфекції є хворий на дифтерію, реконвалесцент-носій або здоровий носій токсигенних штамів збудника.

Передача здійснюється, головним чином, повітряно-крапельним шляхом з розвитком дифтерії зіва. Зрідка факторами передачі є забруднені руки, побутові речі, білизна. У таких випадках виникають екстрабукальні форми. Сприйнятливість до дифтерії висока. Оскільки проводиться планова імунізація дітей дошкільного віку, хворіють переважно дорослі (80%) і діти старшого віку, не щеплені або неправильно щеплені проти дифтерії. Новонароджені та діти 1-го року життя хворіють рідко, тому що мають вроджений пасивний імунітет.

Захворюваність має спорадичний характер, останнім часом відзначається тенденція до її зростання. Після хвороби імунітет нестійкий.

Клінічна картина

Тривалість інкубаційного періоду – від 2 до 10 днів.

Клінічні прояви дифтерії різноманітні. Найчастіше (98% хворих) зустрічається дифтерія зіва. Вона буває локалізованою (катаральною, острівцевою, плівчастою), поширеною (коли плівки виходять за межі мигдаликів), комбінованою (дифтерія зіва і носа, зіва і гортані), токсичною (субтоксичною, токсичною І, II, III ступеня, гіпертоксичною, геморагічною, гангренозною).

До типових форм належить плівчаста дифтерія. Вона починається з підвищення температури тіла, явищ інтоксикації (нездужання, головний біль, слабкість). Біль у горлі незначний. При огляді виявляють застійну неяскраву гіперемію зіва, збільшені (набряклі) мигдалики, на їхній поверхні помітні суцільні щільні білуваті з перламутровим відтінком фібринові нальоти. Останні мають такі властивості: часто виходять за межі мигдаликів, поширюються на дужки, язичок, м'яке піднебіння; знімаються шпателем з великим зусиллям, при цьому підлегла слизова оболонка кровоточить; через 15-20 хв. після змащування 2% розчином телуриту калію плівка чорніє. Реґіонарні лімфовузли збільшені, помірно болючі.

Катаральна і острівцева форми дифтерії зіва характеризуються легким перебігом. Загальний стан хворого майже не порушений. Слизова оболонка зіва – із застійною гіперемією, мигдалики набряклі. При острівцевій формі спостерігаються ніжні нальоти, їх можна легко зняти. Діагностика цих форм можлива в епідемічних осередках і при цілеспрямованому бактеріологічному обстеженні.

Токсична дифтерія зіва може розвинутись із локалізованої або поширеної форми у хворих, які не отримували лікування, але найчастіше вона виникає відразу як токсична. Для неї характерний бурхливий початок з високою температурою (до 39-40 °С), вираженою загальною інтоксикацією (слабкість, адинамія, повторне блювання, нерідко – біль у животі). У зіві – картина плівчастої дифтерії, специфічний солодко- гнильний запах з рота. Відзначається характерний набряк: при субтоксичній формі він однобічний – у зіві та навколо реґіонарних лімфовузлів (згладжування шийної складки), при токсичній дифтерії І ступеня набряк клітковини доходить до середини шиї, при II ступені – до ключиці, при III ступені – спускається нижче від ключиці. Набряк підшкірної клітковини пухкий, не болючий, без зміни кольору шкіри. Для токсичної дифтерії характерна блідість шкірних покривів, ціаноз губ, зниження артеріального тиску, тахікардія.

Назофарингеальна дифтерія (дифтерійний назофарингіт, дифтерійний фарингіт) характеризується утрудненням носового дихання, гугнявістю голосу, болем у горлі з іррадіацією у вуха, виділеннями з носа серозно-гнійного характеру. При цьому відсутні видимі запальні явища в порожнині носа. При задній риноскопії відзначається набряк та помірна гіперемія слизової оболонки глоткового мигдалика та/або фібринозних плівок на його поверхні. Окрім цього, відзначається «списоподібний наліт», що сповзає по задній стінці глотки. При пальпації шиї – регіонарний (задньошийний) лімфаденіт. Прояви загальної інтоксикації помірні або значні (млявість, блідість, анорексія, підвищення температури тіла).

При гіпертоксичній формі виникають розлади свідомості та судоми, при геморагічній – геморагічний синдром.

Дифтерія носа перебігає зі слабко вираженою інтоксикацією, серозно-геморагічними виділенням з носа (найчастіше – однобічним), мацерацією шкіри довкола ніздрів. На слизовій оболонці носа можуть бути фібринові плівки та ерозії, можливі носові кровотечі.

Дифтерія гортані виникає як первинна форма або внаслідок поширення процесу з зіва чи носа. У перші 1-2 дні – гавкаючий кашель, сиплий голос, слабка інтоксикація із субфебрильною температурою. На цьому фоні з'являються симптоми дифтерійного крупу, які можуть швидко наростати.

До рідкісних форм належить дифтерія очей, вух, зовнішніх статевих органів, шкіри.

З ускладнень дифтерії найчастіше трапляються міокардити – ранні (з 2-5-го дня хвороби) і пізні (на 2-4-му тижні). Вони супроводжуються наростаючою блідістю шкірних покривів, нудотою, болем у животі, іноді – блюванням. Спостерігаються зміщення меж серця, ослаблення тонів, тахікардія, порушення ритму (синусова аритмія, екстрасистолія, ритм галопу), зниження артеріального тиску. На ЕКГ – зниження вольтажу зубців, порушення скоротливості міокарда, процесів реполяризації, атріовентрикулярна блокада, погіршення коронарного кровообігу, яке іноді трактується як інфаркт міокарда. Чутливою і ранньою ознакою міокардиту є збільшення активності сироваткової АсАТ. Може настати смерть. Одужання – повільне (1-2 міс. і довше), можливий вихід на первинну інвалідність.

Для токсичної дифтерії характерні неврологічні порушення з перших днів хвороби. Внаслідок цього виникає гугнявість голосу, поперхування під час їди. При огляді виявляють зменшення або зникнення рухомості м'якого піднебіння, порушення зору в зв'язку із паралічем акомодації, косоокість, птоз. Дещо пізніше (на 4-5-му тижні) з'являються полірадикулоневрити (периферичні в'ялі паралічі). Ранньою їх ознакою є зниження сухожильних рефлексів (насамперед, на нижніх кінцівках), а деколи – їх повне зникнення. Можуть розвинутись паралічі м'язів шиї і тулуба, зокрема глотки, міжреберних м'язів і діафрагми. Часто мляві паралічі кінцівок виявляють при розширенні рухового режиму – неможливість ходити, хиткість ходи, слабкість у руках і ногах через часткову атрофію м'язів. Зміни нервової системи можуть призвести до тимчасової непрацездатності та інвалідності, процес одужання – повільний.

Часте ускладнення з боку нирок – токсичний нефроз різної тяжкості, від незначної альбумінурії та лейкоцитурії до високого вмісту в сечі білка, еритроцитів, лейкоцитів, циліндрів і гострої ниркової недостатності. З інших ускладнень можливі інфекційно-токсичний шок, пневмонія.

У гострий період дифтерії в крові виявляють нейтрофільний лейкоцитоз і збільшену ШОЕ.

Діагностика

Діагностика дифтерії ґрунтується на епідеміологічних, клінічних і лабораторних даних. З метою ранньої діагностики дифтерії хворих на ангіну з патологічними нашаруваннями на мигдаликах лікар оглядає вдома не менше ніж 3 дні підряд.

Лабораторна діагностика включає:

  • загальний аналіз крові (лейкоцитоз, нейтрофільоз, зсув формули вліво, прискорення ШОЕ);
  • загальний аналіз сечі (протеїнурія, циліндрурія, можлива мікрогематурія, підвищена питома вага);
  • бактеріоскопія секрету ротоглотки і носових ходів (наявність або відсутність бактерій, морфологічно подібних до коринебактерій дифтерії);
  • бактеріологічна діагностика слизу з ротоглотки, з носа та інших місць ураження (виділення культури коринебактерій дифтерії та визначення її токсигенних властивостей);
  • РПГА крові з дифтерійним діагностикумом у динаміці хвороби (виявлення титру антитоксичних антитіл у сироватці крові); діагностичний титр 1:40 та зростання його у динаміці хвороби;
  • РНА з комерційним дифтерійним антигеном (виявлення дифтерійного токсину у сироватці крові);
  • РПГА крові з еритроцитарним діагностикумом до введення ПДС (визначення рівня дифтерійного токсину в сироватці крові);
  • коагулограма (гіперкоагуляція або коагулопатія);
  • ниркові тести (підвищення рівня залишкового азоту, сечовини, азоту сечовини).

Окрім цього, проводиться ЕКГ (дослідження в динаміці).

Динамічне спостереження проводять отоларинголог, ревмокардіолог та невролог.

Підтвердженням діагнозу є виявлення в мазках із зіва чи носа токсигенних штамів дифтерійної палички. Забирати мазок слід на межі нальоту і здорової тканини, не раніше ніж через 2 год після приймання хворим їжі, бажано до початку лікування; перед процедурою не можна полоскати горло антисептичними засобами.

При попередній мікроскопії (фарбування за Нейсером), яку роблять негайно при підозрі на дифтерію, видно типове розташування паличок у вигляді розчепірених пальців і зерна волютину в бактеріях. Одночасно висівають матеріал на зсілу сироватку або телуритовий кров'яний агар для виділення чистої культури і визначення її токсигенності. Посіви роблять тричі. Результати одержують через 48-96 год. Успіх бактеріологічного дослідження залежить від часу взяття матеріалу і посіву його на поживні середовища. Матеріал слід доставляти в лабораторію терміново; якщо транспортування забирає понад 3 год, то матеріал необхідно пересилати у 5% розчині гліцерину.

Диспансеризація

Після виписування зі стаціонару особи, що перехворіли на дифтерію, перебувають під наглядом лікаря КІЗу, їх необхідно звільняти від занять фізичною культурою та від важкої фізичної праці протягом 3-6 міс.

Віддалені результати лікування при ускладненнях міокардитом і паралічами, як правило, сприятливі, однак реконвалесцентів тривалий час (не менше 1 року) мають спостерігати кардіолог і невропатолог.

Профілактика та заходи в осередку

Основу профілактики дифтерії складає активна імунізація, яку проводять у плановому порядку всім дітям і далі дорослим через кожні 10 років.

У зв'язку з епідеміологічним неблагополуччям, дуже скорочений перелік абсолютних протипоказань до проведення вакцинації. При наявності тимчасових протипоказань усіх осіб, котрі підлягають імунізації, розподіляють на 2 категорії. До 1-ї категорії належать діти, які перенесли гострі інфекційні та неінфекційні захворювання, їх вакцинують у поліклініці через 2 тиж. після одужання, у сумнівних випадках – в умовах стаціонару. Другу категорію складають діти, які мають хронічну соматичну патологію. Щеплення їм проводять в умовах стаціонару або денного стаціонару після консультації імунолога та відповідного спеціаліста. Щеплення роблять через 2 тиж. від початку ремісії, після премедикації протягом 2-х днів до щеплення, у день його здійснення і ще 5 днів після (антигістамінні препарати у поєднанні з адаптогенами у віковій дозі).

В епідемічному осередку раціонально організувати перевірку стану імунітету. Використання РНГА дозволяє виявити неімунних до дифтерії осіб протягом декількох годин. За цими особами необхідно встановити медичне спостереження з метою раннього виявлення у них клінічних симптомів дифтерії. Контактних, які мають титр протидифтерійних антитіл нижче від «захисного», слід імунізувати одноразово, а серонегативних – дворазово (з інтервалом 30 днів) АД-анатоксином, з наступною ревакцинацією через 6 міс. За наявності протипоказань до імунізації доцільними є превентивна санація, виведення з осередку та спостереження.

В епідемічному осередку проводять раннє виявлення, ізоляцію і госпіталізацію хворих, а також пошук бактеріоносіїв. У всіх хворих на ангіну обов'язково беруть мазки із зіва та носа на дифтерійну паличку. Госпіталізувати слід не лише хворих з явною дифтерією, але й підозрілих на цю хворобу. В осередку дифтерії будь-яку ангіну (навіть без бактеріологічного підтвердження) слід розцінювати як дифтерію. Хворі на ГРВІ підлягають обов'язковому обстеженню на наявність дифтерійної палички і за умови її виявлення діагностується дифтерія. До санепідстанції подають термінове повідомлення. За контактними здійснюють медичне спостереження протягом 7 днів. Воно передбачає щоденний огляд, термометрію, однократне бактеріологічне дослідження на дифтерійне носійство. До одержання результатів декретовані групи підлягають карантину. У дитячих закладах медичний огляд дітей і персоналу здійснює отоларинголог щоденно. Виявлених носіїв токсигенних штамів ізолюють і лікують. Якщо виникли повторні захворювання на дифтерію у дитячому закладі, групу (або увесь заклад) роз'єднують на 7 днів. У приміщенні роблять заключну дезінфекцію, а дітей патронують вдома. Носіїв нетоксигенних культур в умовах загальної імунізації не ізолюють.

В епідемічному осередку роблять заключну дезінфекцію (білизни, постільних речей, іграшок), використовуючи 1-2% розчин хлораміну, кип'ятіння або пароформалінові камери.

Носіїв токсигенних штамів дифтерійних паличок виявляють планово: у дітей при вступі до дитячих закладів й у соматичні лікарні, у дорослих – при вступі на роботу у дитячі заклади, у пологові будинки, а також при госпіталізації до ЛОР-відділення.

Виявлені носії токсигенних дифтерійних паличок з дозволу епідеміолога можуть лікуватись вдома, а особи з декретованих груп підлягають обов'язковій госпіталізації. Оскільки причинами стійкого бактеріоносійства є зниження опірності організму, а також хронічні захворювання носоглотки, практикують вітамінізацію, ультрафіолетове опромінювання, місцеве лікування йодинолом, лазером, ультразвуком; із загальнозміцнюючих засобів використовують метацил, пентоксил. Обов'язковому бактеріологічному обстеженню на дифтерію підлягають усі хворі з будь-якими нашаруваннями на мигдаликах, у тому числі хворі на ангіну, інфекційний мононуклеоз, захворювання крові тощо.

Постановка діагнозу, який визначає необхідність введення хворому протидифтерійної сироватки, здійснюється клініцистами. Бактеріологічне обстеження – додатковий метод, що дозволяє клініцисту поставити діагноз дифтерії, але не відкидати його лише на основі негативної бактеріології. У зв'язку з цим бактеріологам необхідно використовувати усі методи, що прискорюють бактеріологічне дослідження і дають можливість видачі попередньої відповіді на першому етапі бактеріологічного дослідження.

Поживні середовища, що визначають ріст коринебактерій вже через 24 години, мікроскоп бінокулярний стереоскопічний для вивчення колоній, постановка проби на токсигенність на першу добу росту колоній на чашках з первинним посівом – ось неповний перелік умов, що сприяють видачі попереднього результату вже на 1-2 добу дослідження і заключної відповіді про виділення збудника дифтерії (токсигенних коринебактерій дифтерії) на 3 добу дослідження.

У наступні дні (4-5 добу) можуть бути додані відомості про біохімічні властивості збудника дифтерії або видана відповідь про виділення нетоксигенних коринебактерій дифтерії або інших коринебактерій. При вивченні циркуляції збудника немає необхідності видавати попередню відповідь, і бактеріологічне дослідження займає 3-5 діб. Негативна відповідь може бути видана на 2-гу або 4-ту добу від початку дослідження.

Зазвичай колонії коринебактерій на твердих поживних середовищах (наприклад, на кров'яному агарі) забарвлені у білий або жовтуватий колір, не прозорі, мають круглу форму, діаметр – 1-2 мм. Найчастіше вони бувають м'якої маслянистої консистенції, деякі види роду коринебактерій можуть утворювати крихкі шорсткуваті R-колонії. Багато видів цього роду утворюють яскраві пігменти. Представники його не відзначаються високою ферментативною активністю. Оптимум росту – 37 °C, стійкі до низьких температур, чутливі до високих.

За структурою колоній і деякими біохімічними властивостями C.diphtheriae розподіляються на так звані колоніальні або культурально-біохімічні варіанти – gravis, mitis, belfanti та intermedius.

Через 48 годин росту на кров'яно-телуритовому агарі:

  • варіанти mitis та belfanti утворюють сірі або чорні, круглі, гладкі, випуклі, з рівним краєм колонії діаметром 1,5-2 мм, для них характерна варіабельність розміру колоній;
  • варіант gravis зазвичай утворює сірі або чорні матові сухі колонії, які можна пересувати петлею по поверхні агару, не порушуючи їх цілісності, крихкі, плоскі, гладкі, діаметром 1,5-2 мм;
  • варіант intermedius утворює дрібні сірі прозорі колонії, плоскі, гладкі, діаметром 0,5-1 мм.

При ідентифікації C.diphtheriae необхідно використовувати комплекс тестів, у першу чергу, визначення токсигенності – основної ознаки збудника захворювання, яке проводиться на першу добу росту підозрілих колоній на чашках первинного посіву матеріалу. Обов'язковим є імунохімічний тест на токсигенність (in vitro) – реакція дифузної преципітації в агарі, яка базується на взаємодії дифтерійного екзотоксину і специфічних антитіл дифтерійного антитоксину. За сучасними даними, понад 20% штамів, нетоксигенних в реакції преципітації, мають ген токсигенності.

Персонал лабораторії повинен суворо дотримуватись правил протиепідемічного режиму роботи.

Взяття і доставка матеріалу для бактеріологічного дослідження на дифтерію.

Для взяття матеріалу використовують сухі або попередньо змочені 5% розчином гліцерину тампони.

В усіх випадках беруть слиз і плівки з ротоглотки та носа, в тому числі при дифтерії незвичайних локалізацій (око, вухо, рана, шкіра, піхва).

З ротоглотки матеріал беруть натще або не раніше, ніж через 2 години після прийому їжі, обертовими рухами з мигдаликів, дужок, піднебіння, язичка і задньої стінки глотки, за допомогою шпателя, не торкаючись тампоном язика, слизової оболонки щік та зубів. При наявності нальотів матеріал беруть з меж уражених і здорових тканин, злегка надавлюючи на них тампоном.

З носа матеріал беруть окремим тампоном, його вводять в один, а потім в інший носовий хід, не торкаючись крил носа зовні. Попередньо ніс очищають від слизу сухим тампоном.

При прямій ларингоскопії матеріал (слиз, плівки) збирають безпосередньо з гортані. При оперативному втручанні відбирають слиз з інтубаційної трубки, а також плівки, подрібнені при операції.

Для первинної бактеріоскопії матеріал беруть окремим тампоном або до лабораторії направляють частину видаленої плівки, ретельно розтертої між скельцями.

Уражені ділянки шкіри попередньо витирають «промокальними» рухами стерильною марлевою серветкою або тампоном, змоченим стерильним ізотонічним розчином хлориду натрію, обережно піднімають або відгортають струпи і кірки, й після цього сухим тампоном відбирають матеріал.

При проведенні курсу лікування антибактеріальними препаратами матеріал слід брати не раніше, ніж через 3 дні після закінчення лікування, щоб виключити їх бактеріостатичну дію на збудника дифтерії.

При постмортальних дослідженнях матеріал відбирають з мигдаликів, гортані та порожнини носа.

Інструкція з бактеріологічної діагностики дифтерійної інфекції.

Пробірки чітко маркують, скріплюють разом від кожної особи і позначають номер відповідно до направлення (ф. 204-о), що додається, з обов'язковим зазначенням дати і часу відбору матеріалу, прізвища лікаря і номера телефону, за яким можна сповістити про попередній результат дослідження.

Тампони повинні бути доставлені до лабораторії не пізніше 3-х годин після взяття матеріалу. Якщо схема забору і доставки матеріалу передбачає посів на місці, то посіви доставляють в лабораторію негайно або термостатують при 37 °C і доставляють в лабораторію не пізніше, ніж через 20-23 години, в осінньо-зимовий період – в сумках із грілками.

Примітка. На тампонах і середовищах повинна бути вказана дата стерилізації (виготовлення).

Посів матеріалу. При діагностичних дослідженнях матеріал засівають на поверхню кров'яного агару (КА) та кров'яно-телуритового агару (КТА), розлитих у чашки Петрі. Необхідність використання кров'яного агару обумовлена тим, що на ньому буде виявлено й іншу мікрофлору. Крім того, деякі штами C.diphtheriae чутливі до телуриту калію, тому їх ріст може пригнічуватись на телуритовому агарі.

Для посіву матеріалу від осіб, що обстежуються за епідпоказаннями або з профілактичною метою, використовують тільки кров'яно-телуритові середовища, оскільки такий матеріал може вміщувати невелику кількість клітин C.diphtheriae, ріст яких на неселективних середовищах буде пригнічуватись іншими мікроорганізмами. Допускається використання транспортних середовищ.

Посів від однієї особи роблять на одну чашку, використовуючи при цьому одну половину поверхні середовища для посіву із ротоглотки з мигдаликів, а другу – для посіву з носа. При посіві матеріалу зі шкіри чи інших місць додають ще одну чашку. Чашки попередньо зігрівають.

Не допускається посів матеріалу від кількох осіб на одну чашку.

При посіві нативного матеріалу його втирають тампоном в окрему ділянку КА площею 2 х 1 см, потім аналогічно на КТА, при цьому тампон весь час повертають так, щоб перенести матеріал зі всієї поверхні тампону. Потім тим же тампоном штрихами засівають решту поверхні середовища (половину чашки). Такий метод дозволяє засіяти весь матеріал з тампона, отримати ізольовані колонії (чисту культуру) безпосередньо з чашки для подальшої ідентифікації. Засіяні чашки або пробірки з транспортним середовищем ставлять в термостат.

Лікування

Госпіталізації підлягають усі хворі, залежно від ступеня тяжкості захворювання, до боксованого або реанімаційного відділення інфекційного стаціонару.

Дієта – вітамінізована, калорійна, щадно оброблена їжа.

Етіотропна терапія. Введення антитоксичної протидифтерійної сироватки (ПДС), доза та кратність введення залежить від ступеня тяжкості та клінічної форми дифтерії.

Після встановлення діагнозу дифтерії чи вірогідній підозрі на неї ПДС вводять у перші дві години після госпіталізації. ПДС не вводять хворим, у яких діагноз дифтерії встановлений після 7-го дня захворювання і відсутні симптоми інтоксикації та нашарування на мигдаликах. ПДС вводять тільки після проведення підшкірної проби в умовах стаціонару.

При легкій формі дифтерії всю дозу ПДС, яка становить від 10 до 20-30 тис. МО, вводять одноразово. Повторне введення сироватки в дозі 10-20 тис. МО можливе при збереженні через добу симптомів інтоксикації та збереженні чи поширенні нашарувань на мигдаликах. При легкій формі в умовах стаціонару, коли встановлення діагнозу дифтерії викликає труднощі, можливе спостереження за хворим протягом 8-24 годин до остаточного встановлення діагнозу без введення ПДС.

При середньотяжкій формі дифтерії перша доза ПДС становить від 20 до 40-50 тис. МО, через 24 години за необхідності вводять повторну дозу, яка становить 20-30 тис. МО.

При тяжкій формі дифтерії курсова доза ПДС становить 60-70 тис. МО – 200-250 тис. МО. Перша доза має становити 2/3 курсової. В день госпіталізації вводять 3/4 курсової дози. Кратність введення ПДС складає 12 годин, якщо вся доза сироватки вводилася внутрішньовенно, інтервал становить 8 годин. Показане внутрішньовенне крапельне уведення сироватки. Половину розрахованої дози вводять внутрішньовенно, другу половину – внутрішньом'язово.

Антибактеріальна терапія

При легких формах: еритроміцин, рифампіцин перорально; при середньотяжких та тяжких – парентерально напівсинтетичні антибіотики пеніцилінового та цефалоспоринового ряду.

Додатково призначаються:

  • Антигістамінні препарати (при всіх формах дифтерії).
  • Дезінтоксикаційна терапія (проводять із застосуванням глюкозосольових та колоїдних розчинів при середньотяжкій та тяжкій формах з обліком добової потреби в рідині й патологічних витрат).
  • Глюкокортикостероїди (призначають при середньотяжкій формі – у дозі 2-3 мг/кг за преднізолоновим еквівалентом, при важкій формі – у дозі 10-20 мг/кг).
  • Місцева санація ротоглотки – полоскання та орошення ротоглотки дезінфікуючими розчинами.

Ускладнення дифтерії

  1. Дифтерійна кардіопатія – лікування проводиться згідно з відповідними протоколами лікування.
  2. Міокардит – лікування проводиться згідно з відповідними протоколами лікування.
  3. Ураження нервової системи – лікування проводиться згідно з відповідними протоколами лікування.
    1. Первинні – токсична полінейропатія:
      а) рання:
      • ураження периферичних відділів IX (язикоглотковий) та X (блукаючий) черепних нервів;
      • частковий або повний параліч акомодації;
      • страбізм (порушення функції відвідних нервів);
      • ураження інших черепних нервів;
      б) пізня:
      • в'ялі, периферичні парези кінцівок;
      • параліч дихальних м'язів та м'язів діафрагми;
    2. вторинні:
      • гострі порушення мозкового кровотоку (тромбози, емболія);
      • метаболічна енцефалопатія;
      • набряк головного мозку.
  4. Токсичний нефрозонефрит – лікування проводиться згідно з відповідними протоколами лікування.
  5. Імунокомплексний нефрит – лікування проводиться згідно з відповідними протоколами лікування.
  6. Гостра ниркова недостатність – лікування проводиться згідно з відповідними протоколами лікування.
  7. Дифтерійний гепатит – лікування проводиться згідно з відповідними протоколами лікування.
  8. Інфекційно-токсичний шок – лікування проводиться згідно з відповідними протоколами лікування.
  9. ДВЗ-синдром – лікування проводиться згідно з відповідними протоколами лікування.
  10. Гостра ниркова недостатність – лікування проводиться згідно з відповідними протоколами лікування.
  11. Серцево-судинна недостатність – лікування проводиться згідно з відповідними протоколами лікування.
  12. Дихальна недостатність – лікування проводиться згідно з відповідними протоколами лікування.
  13. Поліорганна недостатність – лікування проводиться згідно з відповідними протоколами лікування.
  14. Неспецифічні ускладнення: паратонзилярний абсцес, отит, пневмонія – лікування проводиться згідно з відповідними протоколами лікування (Затверджено наказом МОЗ України від 09.07.2004 р. № 354).

Література

Синдромно орієнтована оториноларингологія у загальній лікарській практиці. Діагностика та раціональна фармакотерапія Д.м.н., професор Попович В.І.

Проведені заходи

SHDM.SCHOOL | Осінні хвороби: від “common cold” до депресії

Адекватна лікувальна і профілактична фармакотерапія як запорука громадського здоров'я

Адекватна лікувальна і профілактична фармакотерапія як запорука громадського здоров'я

Профілактика та лікування захворювань. Комплексні протизастудні препарати. Симптоматична фармакотерапія. Запобігання антибіотикорезистентності. Патогенетична фармакотерапія. А якщо без антибіотика не обійтися? Місцева протизапальна та антибактеріальна терапія. Коли місцевої антибіотикотерапії недостатньо. Лікування та одночасна профілактика. Особливості "осіннього" алергічного риніту. Важлива допомога лікуванню. Обговорення матеріалів лекції

Заходи

Конференція SHDM.SCHOOL

Початок 18.04.2024
Online + Offline

Науково-практичний кейс-марафон SHDM.SCHOOL

Початок 17.10.2024
Online + Offline

SHDM.FORUM'24: головна подія року!

Початок 20.11.2024
Online + Offline

01 Деякі інфекційні та паразитарні захворювання

Віспа мавп: як захистити себе від вірусу

Віспа мавп: як захистити себе від вірусу

Спалах хвороби, що має назву віспа мавп, зараз спостерігається в багатьох країнах, в яких зазвичай не було випадків цього захворювання. Це явище може викликати занепокоєння, особливо у тих людей, у яких від віспи мавп постраждали близькі люди або такі випадки сталися у їхньому оточенні.

Пошук Всі результати