Сучасні методи лікування еректильної дисфункції у чоловіків молодого віку

А.В. Книгавко1, В.Г. Дорина2
1 Харківський національний медичний університет
2 Чорноморський національний університет імені Петра Могили, м. Миколаїв

Традиційно частота еректильної дисфункції (ЕД) збільшується з віком чоловіка, еволюційно убезпечуючи його від передачі старих, дефективних генів потомству шляхом обмеження статевого життя. Проте в сучасному світі лише 1% сексуальних контактів проводиться з метою репродукції, решта — з рекреативною та соціальною метою. Крім того, останнім часом спостерігається дедалі більша кількість випадків ЕД у чоловіків молодого віку. Проблема лікування ЕД у пацієнтів молодого віку (до 45 років) потребує етіологічного підходу.

Мета дослідження: визначення ефективності етіологічного безопераційного (лікування простатиту, психотерапія) або малоінвазивного (операція Мармара, вено-оклюзивні операції, PRP-терапія) лікування чоловіків молодого віку з ЕД.

Матеріали та методи. На базі Харківського обласного медичного клінічного центру урології та нефрології імені В.І. Шаповала і на базі Чорноморського національного університету імені П. Могили (м. Миколаїв) протягом 2014—2020 років. проведено комплексне обстеження та лікування 563 пацієнтів, які були розподілені на три надгрупи (А, В та С) за превалюючим фактором: 156 пацієнтів з вено-оклюзивною еректильною дисфункцією – надгрупа А, 353 пацієнтів з хронічним простатитом – надгрупа В та 54 пацієнти психоневрологічними розладами та відсутністю органічної патології - надгрупа С.

Результати. Ефективність хірургічного лікування в надгрупі А за суб'єктивними даними через 2 міс була практично рівною у групах та підгрупах, але через 18 міс достовірно вище у підгрупах 1б та 2б (65,4% та 83,7%) за результатами МІЕФ, а за об'єктивними даними через 18 міс - 73,4% і 91,4% відповідно. Через 1 та 7 місяців результативність лікування в надгрупі В визначалася за показниками задоволення статевим контактом за шкалою МІЕФ, кількістю задоволених результатами лікування пацієнтів, відсутністю простатичних скарг та ерадикацією інфекційних агентів. Переконливі результати було отримано в оцінці якості життя пацієнтів у надгрупі З.

Висновок. Хронічний простатит – найчастіша причина розвитку еректильної дисфункції ЕД у чоловіків молодого віку. Тритижневе антибактеріальне етіологічне лікування демонструє найвищі показники ерадикації інфекції та відновлення МІЕФ у пацієнтів із простатитом. Операція Мармара зменшує венозну гіперемію простати, знижує бал IPSS, покращує еректильну функцію у пацієнтів із коморбідною патологією. Використання етіологічного підходу дозволяє покращити статеву функцію пацієнтів молодого віку, повертаючи їх до нормального сексуального життя, створюючи альтернативу фаллопротезування.

Ключові слова: еректильна дисфункція (ЕД), хронічний простатит, трихомонада, мікоплазма, венозний витік, аутологічні стовбурові клітини, PRP-терапія, психогенна ЕД.

Modern methods of treating erectile dysfunction in young men

A.V. Knigavko, V.G. Dorina

Traditionally, the incidence of erectile dysfunction (ED) increases with the age of a man, evolutionarily protecting him from passing on old, defective genes to his offspring by limiting his participation in sexual activity. Nevertheless, in the modern world, only 1% of sexual contacts are carried out for the purpose of reproduction, the rest - with a recreational and social purpose. In addition, there has been an increasing number of cases of ED in young men lately. The problem of treating ED in young patients (up to 45 years old) requires an etiological approach.

The objective: to determine the effectiveness of etiological non-surgical (treatment of prostatitis, psychotherapy) or minimally invasive (Marmara operation, veno-occlusive surgery, PRP-therapy) treatment of young men with ED.

Materials and methods. On the basis of the Kharkiv Regional Medical Clinical Center for Urology and Nephrology named after V.I. Shapoval and on the basis of the P. Mogila Black Sea National University (Nikolaev) during 2014—2020. a comprehensive examination and treatment of 563 patients was carried out, which were divided into three supergroups (A, B and C) according to the prevailing factor: 156 patients with venoocclusive erectile dysfunction - supergroup A, 353 patients with chronic prostatitis - supergroup B and 54 patients with predominant psychoneurological disorders and the absence of organic pathology - supergroup C.

Results. The effectiveness of surgical treatment in supergroup A according to subjective data after 2 months was almost equal in groups and subgroups, but after 18 months it was significantly higher in subgroups 1b and 2b (65.4% and 83.7%) according to ICEF results, and according to objective data after 18 months - 73.4% and 91.4%, respectively. After 1 and 7 months, the effectiveness of treatment in supergroup B was determined by the indices of satisfaction with sexual intercourse on the IIEF scale, the number of patients satisfied with the results of treatment, the absence of prostatic complaints and the eradication of infectious agents. Convincing results were obtained when assessing the quality of life of patients in supergroup C.

Conclusion. Chronic prostatitis is the most common cause of erectile dysfunction ED in young men. Three-week antibacterial etiological treatment demonstrates the highest rates of infection eradication and ICEF recovery in patients with prostatitis. Operation Marmara reduces venous hyperemia of the prostate, lowers the IPSS score, and improves erectile function in patients with comorbid pathology. The use of an etiological approach allows to improve the sexual function of young patients, returning them to a normal sexual life, creating an alternative to falloprosthetics.

Keywords: erectile dysfunction (ED), chronic prostatitis, Trichomonas, mycoplasma, venous leakage, autologous stem cells, PRP therapy, psychogenic ED.

Сучасні методи лікування еректильної дисфункції у чоловіків молодого віку

О.В. Кнігавко, В.Г. Дорина

Традиційно частота еректильної дисфункції (ЕД) збільшується з віком чоловіка, еволюційно захищаючи його від передачі старих, дефек-тивних генів потомству шляхом обмеження участі у статевому житті. Проте в сучасному світі всього 1% сексуальних контактів проводить-ся з метою репродукції, інші – з рекреативною та соціальною метою. Крім того, останнім часом спостерігається все більша кількість випадків ЕД у чоловіків молодого віку. Проблема лікування ЕД у пацієнтів молодого віку (до 45 років) вимагає етіологічного підходу.

Мета дослідження: визначення ефективності етіологічного безопераційного (лікування простатиту, психотерапія) або малоінвазив-ного (операція Мармара, вено-оклюзивні операції, PRP-терапія) лікування чоловіків молодого віку з ЕД.

Матеріали та методи. На базі Харківського обласного медичного клінічного центру урології і нефрології імені В.І. Шаповала і на базі Чорноморського національного університету імені П. Могили (м. Миколаїв) протягом 2014–2020 рр. проведено комплексне обстеження і лікування 563 пацієнтів, які були розподілені на три надгрупи (А, В і С) за основним фактором: 156 пацієнтів з вено-оклюзивною еректильною дисфункцією – надгрупа А, 353 пацієнтів з хронічним простатитом – надгрупа В і 54 пацієнта з переважаючими психоневрологічними розладами і відсутністю органічної патології – надгрупа С.

Результати. Ефективність хірургічного лікування у надгрупі А за суб’єктивними даними через 2 міс була практично рівною в групах і підгрупах, проте через 18 міс достовірно вище в підгрупах 1б і 2б (65,4% і 83,7%) за результатами МІЕФ, а за об’єктивними даними через 18 міс – 73,4% і 91,4% відповідно. Через 1 і 7 міс результативність лікування у надгрупі В визначали за показниками задоволення статевим контактом за шкалою МІЕФ, кількістю пацієнтів, що задоволені результатами лікування, відсутністю простатичних скарг і ерадикацією інфекційних агентів. Переконливі результати були отримані під час оцінювання якості життя пацієнтів у надгрупі С.

Заключення. Хронічний простатит є найчастішою причиною еректильної дисфункції у чоловіків молодого віку. Тритижневе антибак-теріальне етіологічне лікування демонструє найвищі показники ерадикації інфекції та відновлення МІЕФ у пацієнтів з простатитом.Операція Мармара зменшує венозну гіперемію простати, знижує бал IPSS, покращує еректильну функцію у пацієнтів з коморбідною патологією. Використання етіологічного підходу дозволяє поліпшити статеву функцію пацієнтів молодого віку, повертаючи їх до нормального сексуального життя, створюючи альтернативу фалопротезуванню.

Ключові слова: еректильна дисфункція (ЕД), хронічний простатит, трихомонада, мікоплазма, венозний витік, аутологічні стовбурові клітини, PRP-терапія, психогенна ЕД.

Сексуальна функція є невід'ємною частиною життя сучасного чоловіка. Її неповноцінність чи відсутність серйозно впливає психічне здоров'я та соціальну самооцінку. Найчастішою сексуальною проблемою була і залишається еректильна дисфункція (ЕД). Сучасні дослідження цієї проблеми, включаючи опитувальники, гормональні дослідження та реєстрацію пенільного кровотоку, вказують на переважання органічної ЕД, яка у більшості випадків має васкулогенний характер [1]. З віком еректильна функція поступово знижується через вікове зменшення ригідності артерій статевого члена, прогресування серцево-судинних захворювань, зниження припливу крові до статевого члена. Поява ЕД у молодшому віці стає справжньою трагедією для чоловіка як у сексуальному, так і соціальному плані.

Венозна витік - одна з найчастіших причин ЕД у чоловіків молодого та середнього віку. При вено-оклюзивної еректильної дисфункції (ВОЕД) порушується функція замикаючого механізму, який забезпечує зниження відтоку крові від кавернозних тіл під час ерекції [3]. Основною проблемою є відсутність повного наповнення та скорочення підболочкових кавернозних структур, які забезпечують утримання крові в кавернозних тілах під час ерекції за рахунок стиснення емісарних вен білковою оболонкою. Відповідно, більша частина операцій на венах (перев'язка та емболізація), що традиційно застосовуються для лікування цієї проблеми, матиме тимчасовий і частковий успіх протягом 6-12 місяців, після чого, як правило, настає реканалізація відтоку через інші вени [4].

Більш ефективним є корекція вено-оклюзивного апарату шляхом стимуляції зростання педункул, що перекривають венозний відтік у підболочкових структурах за рахунок введення аутологічних стовбурових клітин інтракавернозно та у вени статевого члена в ретроградному напрямку з подальшою стимуляцією PRP-терапією [5, 6].

Вважається, що стовбурові клітини здатні диференціюватися в різні типи клітин, включаючи епітеліальні клітини (ЕК), гладком'язові клітини (ГМК), шванновські клітини та нейрони [8, 9]. Отже, концепція використання терапії стовбуровими клітинами для лікування ЕД була спочатку заснована на гіпотезі про те, що трансплантація стовбурових клітин у статевий член може заповнити виснажений вміст ЕК або ГМК [10, 11, 12]. Додаткова гіпотеза полягала в тому, що трансплантовані стволові клітини можуть стимулювати регенерацію власних ЕК та ГМК господаря або можуть відновлювати правильні взаємодії між ЕК та ГМК за допомогою паракринного ефекту. Ґрунтуючись на дослідженнях ЕД та інших станів, це, мабуть, основний механізм дії стовбурових клітин [13, 14].

Враховуючи великі етичні та біологічні проблеми трасплантації чужорідних клітин пуповинної крові та інших аломатеріалів, ми зосередилися на застосуванні аутологічних стовбурових клітин. Власні (аутологічні) стовбурові клітини (АСК) постійно циркулюють у крові у невеликій кількості. Вважається, що в 10 мл периферичної крові дорослої людини міститься кілька мільярдів клітин, серед яких 5-10 одиниць власних стовбурових клітин. Їх можна виділити методом магнітної сепарації, розмножити в спеціальному інкубаторі до отримання кількох мільйонів на середовищах та ввести за описаною нижче методикою. Для активізації їх зростання ми проводили наступні курси PRP-терапії - введення плазми власної крові, збагаченої тромбоцитами за рахунок використання надсадкового шару при подвійному центрифугуванні.

Мета дослідження: визначення ефективності етіологічного безопераційного (лікування простатиту, психотерапія) або малоінвазивного (операція Мармара, венооклюзуючі операції, PRP-терапія) лікування чоловіків молодого віку з ЕД.

МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ

Надгрупа А

На базі КНП ХОР «Обласний медичний клінічний центр урології та нефрології ім. В.І. Шаповала» протягом 2014—2020 років. проведено комплексне обстеження та лікування 156 пацієнтів із ВОЕД. Середній вік пацієнтів становить 37,4±4,4 року. Більшість із них — 123 (78,9%) — діагностували лівостороннє або двостороннє варикоцеле.

До 1-ї групи було включено 97 пацієнтів з проксимальною формою ВОЕД, яким було виконано перев'язування глибоких дорсальних вен та вен статевого члена та операція Мармара з піно-лобкового розрізу/доступу.

Операцію виконували наступним чином: із застосуванням внутрішньовенного наркозу проводили розріз 4 см у лівій пахвинно-мошонковій ділянці на 1 см латеральніше від основи статевого члена. Гемостаз у процесі операції. Тупо розводили підшкірну жирову тканину та фасцію Скарпа. Знаходили венозні патологічні шунти (рис. 1), що йдуть від статевого члена до насіннєвого канатика, перев'язували їх капроновими лігатурами. Знаходили та перев'язували поверхневу та глибоку дорсальну вену статевого члена. Далі, з цього ж розрізу проводили звичайну операцію Мармара: знаходили, брали на тримки, виводили в рану та розтинали насіннєвий канатик. Під мікроскопом з 8-кратним збільшенням перев'язували вени насіннєвого канатика з патологічним реверсивним кровотоком. Зашивали насіннєвий канатик, занурювали його в рану, яку пошарово ушивали.

Якщо у чоловіка діагностували двостороннє варикоцеле із патологічними шунтами, аналогічну операцію проводили праворуч. У всіх випадках спостережень ускладнень у ранній та післяопераційний період не виявлено.

До 2-ї групи увійшли 59 пацієнтів з дистальною формою ВОЕД, лікування яких було представлено емболізацією глибоких дорсальних вен та вен санторінієвого сплетення через провідник у глибокій дорсальній вені статевого члена.

Принцип операції при дистальному венозному витоку полягав в обмеженні венозного відтоку від кавернозних тіл за рахунок максимально можливої рентгенендоваскулярної оклюзії всіх виявлених інтраопераційно-дренуючих вен. Дослідження та операцію проводили в ангіографічному кабінеті в позиції пацієнта, лежачи на спині.

Перев'язка патологічного шунта від статевого члена до лівого насіннєвого канатика

Рис. 1. Перев'язка патологічного шунта від статевого члена до лівого насіннєвого канатика

Можливість переміщення променевої трубки навколо хворого за динамічного моніторингу розподілу контрастної речовини по кавернозних тілах статевого члена, візуалізації шляхів венозного витоку в різних режимах ангіографії дозволяє отримати високоінформативні кавернозограми. При цьому зникає необхідність пересування пацієнта на столі, що зазвичай рекомендується при статичних рентгенограмах.

У положенні хворого на спині під місцевою анестезією виконували виділення та пункцію глибокої дорсальної вени статевого члена. Далі, інтралюмінально вводили рентгенендоваскулярний інтродьюсер. Після візуалізації шляхів венозного дренування за обов'язкового контролю отриманої променевої картини раніше виконаної перфузійної кавернозограми проводили оклюзію індивідуально обраних ділянок патологічних судин оклюзуючими металевими спіралями (рис. 2).

Динамічні кавернозограми до (праворуч) та після (ліворуч) введення емболізуючих спіралей

Рис. 2. Динамічні кавернозограми до (праворуч) та після (ліворуч) введення емболізуючих спіралей

Для поліпшення вено-оклюзійного механізму 39 пацієнтам з 1-ї групи, які були виділені в підгрупу 1б, і 25 - з 2-ї групи, які були виділені в підгрупу 2б, вводили в кожне кавернозне тіло 1 млн аутологічних ендотеліальних стовбурових клітин та ще 2 млн аутологічних фібробластних стовбурових клітин, які були активовані за допомогою фактора зростання судин (VGF), у ліговані вени (глибокі дорсальні та великі вени статевого члена) у ретроградному напрямку під час оклюзійних операцій. Надалі проводили ще дві ін'єкції з проміжком 2 міс. Для активізації зростання АСК пацієнтам проводили PRP-терапію, введення власної плазми, багатої на тромбоцити (понад 1 млн/мл) 8 разів з проміжком у 10 днів.

Усі донори (пацієнти) дали письмову поінформовану згоду. АСК виділяли з периферичної крові методом магнітної сепарації у автоматичній системі AutoMACS, що використовується, висіваючи 50 тис. одноядерних клітин/см2 в середовищі RPMI (1x) + GlutaMAX (Gibco Life Technologies, Канада) з додаванням 10% фетальної бичачої сироватки (FBS); ) у чашці для культивування тканин (BioLite 60 мм, Thermo Scientific, США).

Культури інкубували при температурі 37 °C, 20% O2, 5% CO2 з використанням автоматичної системи FibraStage (New Brunswick Scientific, США).

Середні зміни виконували двічі на тиждень. Через тиждень після початкового посіву первинні колонії АСК відокремлювали за допомогою 10-хвилинної інкубації при температурі 37 °C з 0,05% трипсин-ЕДТА (Gibco Life Technologies, Канада) і повторно висівали при 4000 клітин/см2 у тому ж середовищі. Наступні пасажі виконували за тими самими кроками.

МСК 4-6 пасажу використовували у всіх експериментах. Остаточна потенція (спрямованість клітин - епітеліальні або фібробласти - досягалася температурним режимом і добавками до живильного середовища на останніх етапах вирощування). Як правило, ми вирощували від 8 до 10 млн. АСК. При цьому 4 млн вводили безпосередньо при лігуючих операціях, решту заморожували при температурі -80 °С і надалі вводили по 2 млн через 2 і 4 міс після операції.

Оцінку оперативних втручань проводили через 2 та 18 міс на підставі динаміки показників за шкалою МІЕФ та результатами ультразвукової доплерографії судин статевого члена.

Надгрупа В

За 2007-2020 р.р. в андрологічному відділенні КУОЗ «ОМКЦУН ім. В.І. Шаповала» проведено обстеження 353 пацієнтів з хронічним простатитом (ХП) та ЕД. На підставі збору сексуального анамнезу, дослідження урологічних скарг, проведення доплерографічного ультразвукового дослідження простати та мошонки, аналізів на інфекції, що передаються статевим шляхом, саме ХП виділено як основна причина ЕД. За методами лікування пацієнти були розподілені на три групи:

  • 1-я група - 62 пацієнти з діа1т юстованим ХП, яким проводили антибактеріальне лікування згідно з рекомендаціями Європейського товариства урологів (EAU), тобто призначенням таблетованих фторхінолонів (левофлоксацину) на 6 тижнів;
  • 2-я група - 165 пацієнтів з діагностованим ХП, яким проводили 3-тижневе антибактеріальне лікування згідно з чутливістю виділених інфекційних агентів;
  • 3-я група - 124 пацієнти з ХП та наявністю варикоцеле, яким крім 3-тижневої антибактеріальної терапії виконували операцію Мармара для лікування коморбідного варикоцеле.

Надгрупа С

Пацієнти відзначали значне погіршення або повну втрату ерекції під час статевих актів протягом кількох місяців до кількох років. Тоді як ранкова ерекція та ерекція при мастурбації була присутня.

З кожним клієнтом було проведено глибинну діагностику проблеми за методом І.В. Вараксин «Голографічний катарсис», з'ясовано психологічні причини, помилкові внутрішні переконання, способи патологічного розвитку проблеми.

За допомогою цієї діагностики, ґрунтуючись на успішно проведеній психологічній корекції 54 чоловіків (середній вік – 33,8±5,6 року), було виділено такі переважні основні причини психогенної еректильної дисфункції:

  • невдалий сексуальний дебют у юності, так званий ефект ПВ (перше враження);
  • неактивні, нетактичні слова чи дії партнерки у змінених станах свідомості чоловіка (стрес, депресія, втома, поганий фізичний стан здоров'я, наркотичне чи алкогольне сп'яніння);
  • захоплення переглядом фільмів порнографічного змісту із 12—15 років.

Роботу з одним пацієнтом проводили протягом 1-3 днів, вирішуючи його проблему на всіх рівнях: поведінковому, особистісному, надособистісному, когнітивному, соціальному, не розтягуючи походи до психолога на місяці та роки.

Середній час проведення консультації – 18±4 год. Робота складалася з 3 етапів:

  1. Пошук спотворених когніцій на фазі інтерпретації. Пошук спотворених аберацій мислення.
  2. Фрустрація спотворень у сеансах вікового регресу.
  3. У сеансі "Голографічного катарсису" (за методом І.В. Вараксина) наповнили ці ресурси новими, позитивними віруваннями.

Крім суб'єктивної оцінки клієнтами стану ерекції, ми використовували опитувальник оцінки якості життя.

Опитування проводили у два етапи: до початку індивідуального марафону-терапії та через 14 днів після сеансу.

Через 14 днів після кожного сеансу було проведено контрольні консультації з метою оцінки даної терапії.

РЕЗУЛЬТАТИ

Результати лікування у надгрупі А

В цілому, після проведеної терапії поліпшення сексуальної функції спостерігалося в обох групах та підгрупах обстежених пацієнтів, але кращі результати були отримані у підгрупах 1б та 2б (з використанням аутологічних стовбурових клітин). Кількість балів за 2 міс збільшилася в 1б групі майже в 1,25 рази (з 16,6±3,1 до 22,1±2,0), а в 2б підгрупі - в 1,16 рази (з 18,5± 32 до 233 ± 22). Через 18 місяців у 1б групі констатували збільшення загального показника МІЕФ до 24,1±2,6 (на 68,9%). У підгрупі 2б під впливом проведеного лікування зазначено збільшення загального показника МІЕФ до 245 ± 19 (на 755%).

Динаміка показників МІЕФ у обстежених пацієнтів представлена у табл. 1.

Таблиця 1 Динаміка показників МІЕФ у обстежених пацієнтів

Динаміка показників МІЕФ у обстежених пацієнтів

Щодо інших складових МІЕФ, то тут також усі групи пацієнтів після проведеного лікування констатували значне покращення задоволеності статевим актом, оргазму, лібідо та загального задоволення.

Порівняльна оцінка лінійних характеристик кровотоку статевого члена залежно від методу лікування виявила достовірні зміни у показниках кровотоку у глибоких венах дорсальних (табл. 2).

Таблиця 2 Результати ультразвукової доплерографії судин статевого члена у пацієнтів із проксимальною формою венозного витоку

Результати ультразвукової доплерографії судин статевого члена у пацієнтів із проксимальною формою венозного витоку

Примітки: * — відмінності достовірні між значенням до лікування та через 2 міс (р<0,05); ** - відмінності достовірні між значенням до лікування та через 18 міс (р<0,05).

Що стосується результатів ультразвукової доплерографії судин статевого члена у пацієнтів з проксимальною формою венозного витоку, то в обох підгрупах зафіксовано достовірне зниження швидкості кровотоку в глибокій дорсальній вені з 15,4±1,6 до 0 см/с з другого місяця, що зберігалося під час візиту через 18 міс.

Показники швидкості кровотоку в кавернозних венах також достовірно знизилися в підгрупі 1а з 10,9±1,4 до 5,4±0,4 см/сек через 2 міс і кілька зросли через 18 місяців — до 6,8±0,5 см /с.

У підгрупі 1б показники швидкості кровотоку в кавернозних венах також достовірно знизилися з 10,9±1,4 до 5,5±0,6 см/сек через 2 міс і кілька знизилися до 3,8±0,5 см/сек через 18 міс.

Швидкість патологічного скидання по пенільних венах при тумесценції через 2 місяці знизилася у пацієнтів обох підгруп практично однаково - з 8,6±1,1 до 4,3±0,8 см/с у підгрупі 1а і до 4,2±0,5 см/с - у підгрупі 1б. Однак до 18 місяців спостереження в підгрупі 1а цей показник підвищився до 6,4±0,6 см/с, а в підгрупі 1б, навпаки, знизився до 4,1±0,7 см/с.

Що стосується результатів ультразвукової доплерографії судин статевого члена хворих з дистальною формою венозного витоку, то в обох підгрупах зазначалося достовірне зниження швидкості кровотоку в глибокій дорсальній вені з 14,9±1,5 до 0 см/с через 2 міс і зберігалося при візиті через 18 міс. Показники швидкості кровотоку в кавернозних і пенільних венах також достовірно знизилися в підгрупі 2а з 11,3 ± 1,6 до 5,3 ± 0,7 см/с через 2 міс і кілька зросли через 18 міс - до 5,9 ± 0 4. У підгрупі 2б показники швидкості кровотоку в кавернозних венах також достовірно знизилися з 11,3±1,6 до 5,6±0,9 см/с через 2 міс та продовжили знижуватися до 18 міс – до 4,7±0,3 ( Таблиця 3).

Таблиця 3 Результати ультразвукової доплерографії судин статевого члена у пацієнтів з дистальною формою венозного витоку

Результати ультразвукової доплерографії судин статевого члена у пацієнтів з дистальною формою венозного витоку

Примітки: * — відмінності достовірні між значенням до лікування та через 2 міс (р<0,05); ** - відмінності достовірні між значенням до лікування та через 18 міс (р<0,05).

Швидкість патологічного скидання по пенільних венах при тумесценції через 2 місяці знизилася у пацієнтів обох підгруп практично однаково - з 6,6±1,2 до 3,2±0,6 см/с у підгрупі 2а і до 3,1±0,5 см/с - у підгрупі 2б. Однак до 18 місяців спостереження в підгрупі 2а цей показник підвищився до 5,3±0,5 см/с, а в підгрупі 2б, навпаки, знизився до 2,3±0,6 см/с, що достовірно відрізнялося від показників до лікування .

Ефективність хірургічного лікування за суб'єктивними даними (анкети з МІЕФ) через 2 міс була практично рівною, але через 18 міс достовірно вище в підгрупах пацієнтів, яким вводили аутологічні ендотеліальні та фібробластні стовбурові клітини (на 68,9% та 75,5% у підгруп і 2б відповідно), а за об'єктивними даними (відсутність венозного витоку на доплерографічному дослідженні статевого члена) - на 73,4% та 91,4%.

Результати лікування у надгрупі В

Через 1 і 7 місяців результативність лікування, згідно з МІЕФ, визначали по задоволенню статевим контактом пацієнтів, задоволених результатами лікування, і відсутністю простатичних скарг.

Сумарна ефективність терапії 62 пацієнтів 1-ї групи ХП та ЕД при контрольних обстеженнях через 1 та 7 міс склала 21,7% та 56,4% відповідно. Зазначене протягом періоду спостереження збільшення кількості пацієнтів із задовільною тривалістю статевого акту можна зумовити поступовим відновленням та покращенням еректильної функції після ліквідації ХП як причинного патологічного процесу.

Таким чином, після проведеного лікування у 1-й групі ерадикація захворювання досягла 68,2%, відзначені високі результати за відсутності скарг у 83,8% пацієнтів, проте щодо ЕД ефективність була невисокою – лише 56,4%.

При лікуванні ЕД та ХП у 145 пацієнтів 2-ї групи в обов'язковому порядку була проведена бактеріологічна діагностика секрету простати перед лікуванням. Найчастіше ми знаходили полімікробні асоціації, а також трихомонаду (68,2%) та мікоплазму (55,2%). Традиційно призначені при ХП фторхінолони (левофлоксацин) будуть ефективні лише за бактеріальної та мікоплазмової етіології простатиту, за наявності трихомонади вони лише пригнічують її активність, але не призводять до ерадикації трихомонади, що пояснює невисокі показники у 1-й групі.

Для лікування бактеріально-трихомонадного простатиту було використано препарати з найбільшою чутливістю за результатами культуральних розсівань. Найчастіше трихомонада була чутлива до орнідазолу та ніфурателю (Макмірор). Бактеріальні асоціації високо чутливі до левофлоксацину та ніфурателю. Мікоплазма, згідно з нашими дослідженнями 2014—2020 рр., високочутлива до вищих фторхінолонів, її чутливість до доксицикліну та макролідів періодично знижується. Примітно, що поставивши до спектру чутливості мікоплазм ніфуратель (Макмірор), ми отримали високі цифри чутливості мікоплазм (генітальної та людської) до ніфурателя на рівні 78,1% (табл. 4).

Макмірор викликає незворотне пригнічення синтезу білка на рівні рибосом мікробної клітини, тобто може бути застосовано для лікування молікутів (мікоплазм, уреаплазм), на відміну від груп антибактеріальних препаратів, що впливають на стінку мікроорганізмів. При такій чутливості ми найбільше призначали в перші 7-10 днів комбінацію левофлоксацину 0,5 г 1 раз на день і орнідазолу 0,5 г 3 рази на день, з наступним призначенням Макмірора 2 таблетки 3 рази на день протягом 10 днів для чоловіків маса тіла яких становить 70-100 кг. Ніфуратель добре проникає в тканину передміхурової залози і має низьку токсичність, що дуже важливо при тривалому використанні.

Таблиця 4 Визначення чутливості препарату Макмірор для дослідження бактеріологічного аналізу на зростання мікоплазми (дані лабораторії «Міленіум», м. Харків, 2019—2020 рр.)

Визначення чутливості препарату Макмірор для дослідження бактеріологічного аналізу на зростання мікоплазми

Таким чином, після проведення всіх етапів лікування ХП та ЕД у 2-й групі відзначено високу ерадикаційну вилікуваність (86,1%), майже повну відсутність простатичних скарг (97%), високу ефективність щодо ЕД – 89,7% та збільшення МІЕФ - у 2,54 рази.

До 3-ї групи дослідження увійшли чоловіки з наявністю ХП та варикоцеле 2-3 ступеня, часто двостороннього. При варикоцелі, особливо з діагностикою як рено- так і ілеотестикулярного венозного рефлюксу, єдиним постійно функціонуючим шляхом відтоку венозної крові від яєчка є вена насіннєвої протоки (рис. 3), за якою кров потрапляє до парапростатичного венозного сплетення [1]. В результаті виникає венозна гіперемія простати, що є одним із факторів розвитку хронічного запалення у передміхуровій залозі. Розташування передміхурової залози в області малого тазу, зв'язок її венозних сплетень (plexus vesicoprostaticus), а також лімфатичних судин з венозними сплетеннями (plexus haemorrhoidalis) і лімфатичними судинами прямої кишки призводять до того, що у простаті під впливом різних причин застою. В результаті в ній, як «у мережах», легко «застряє» бактеріальна інфекція, що циркулює в крові, і активізуються інфекції, що потрапили статевим шляхом.

Відтік венозної крові від яєчка та виникнення венозної гіперемії простати при варикоцелі

Рис. 3. Відтік венозної крові від яєчка та виникнення венозної гіперемії простати при варикоцелі [16]

При дослідженні цієї групи пацієнтів нами проаналізовано коморбідність ХП та варикоцеле, а також ефективність операції Мармару для зниження венозної гіперемії простати, підвищення ефективності лікування простатиту та вторинної передчасної еякуляції.

Операція Мармара у пацієнтів з варикоцеле та простатитом призводила до зниження застою венозної крові та нормалізації венозного відтоку у 86,3% пацієнтів, нормалізації ехогенності простати у 71% чоловіків та разом з антибактеріальною терапією переходу простатиту в стадію стійкої ремісії – у 86,3%.

Показники ерадикації інфекції, відсутності симптомів простатиту та задоволеність лікування ЕД у групах інфекційного простатиту представлені у табл. 5.

Показники ерадикації інфекції, відсутності симптомів простатиту та задоволеність лікування ЕД у групах

Таблиця 5 Показники ерадикації інфекції, відсутності симптомів простатиту та задоволеність лікування ЕД у групах

Результати комплексного лікування пацієнтів 3-ї групи дозволили досягти наступних результатів:

  • ерадикаційна вилікуваність досягла 89,0%
  • відзначено практично повну відсутність скарг 96,8% та високу ефективність щодо ЕД - 88,7%
  • МІЕФ збільшився у 2,72 рази.

Переконливі результати були отримані в оцінці якості життя пацієнтів надгрупи після психокорекції. Чоловіки, що мають в анамнезі невдалий перший статевий акт, і чоловіки (n=23), які отримали психогенну ЕД, перебуваючи в зміненій свідомості внаслідок нетактовних або неактивних дій партнерки. У 21 (91,3%) наголошували на повному відновленні еректильної функції після проведеної терапії методом «Голографічного катарсису».

Операція Мармара у субінгвінальному доступі

Рис. 4. Операція Мармара у субінгвінальному доступі (дисектором вказана вена з патологічним скиданням венозної крові до яєчка)

Чоловіки, які захоплюються переглядом порно з юних років, після проведеної терапії методом «Голографічного катарсису» відзначили покращення еректильної функції на 36,4% за шкалою МІЕФ.

За даними анкети SF-36 розраховували два показники PH (фізичний компонент здоров'я) та MH (психологічний компонент здоров'я). До проведеної терапії-марафону медіана (Ме) та квартілі (25%; 75%) показники РН становили 38,7 (34; 42) бала, а MH - 48,8 (28; 68) бала. Після терапії-марафону обидва показники збільшилися, їх значення склали 45,9 (43,2; 52,5) бала (Z=3,3; р =0,00098) та 76,6 (64;88) бала (Z= 3,3;р = 0,00098) відповідно.

Таким чином, психологічна допомога методом короткострокової терапії-марафону за методикою І.В. Вараксина «Голографічний катарсис» призвела до достовірного підвищення обох компонентів, що характеризують якість життя чоловіків.

Розрахунок фізичної та психологічної компоненти здоров'я до та після терапії-марафону, які характеризують якість життя клієнтів, показали їх достовірне зростання (Z=3,3; р=0,00098), що підтверджує ефективність проведеної терапії.

ВИСНОВКИ

  1. Хронічний простатит є найчастішою причиною еректильної дисфункції (ЕД) у молодих чоловіків, що обстежуються. Комбінація трихомонади та мікоплазми частіше за інші статеві інфекції є причиною простатиту та ЕД.
  2. Тритижневе антибактеріальне етіологічне лікування згідно з чутливістю культуральних розсівань показує найвищі показники ерадикації інфекції та відновлення МІЕФ у пацієнтів із простатитом.
  3. Найвища чутливість до грудня 2020 року комбінації трихомонади та мікоплазми відмічена до препаратів Левофлоксацин, Орнідазол, Ніфуратель (Макмірор), які призначаються послідовно.
  4. Використання аутологічних (ендотеліальних та фібробластних) стовбурових клітин, стимульованих PRP-терапією, покращує вено-оклюзійний механізм, збільшує ефективність та віддалений результат вено-оклюзійних операцій для лікування ВОЕД.
  5. Проведення психологічної корекції дозволяє вирішити проблему ЕД у пацієнтів молодого віку з психогенною формою ЕД та покращити результати лікування в інших групах.
  6. Використання етіологічного підходу дозволяє покращити статеву функцію молодих пацієнтів, повертаючи їх до нормального сексуального життя, створюючи ефективну альтернативу фало-протезування для чоловіків із цією проблемою.

Відомості про авторів

Кнігавко Олександр Володимирович – Кафедра урології, нефрології і андрології ім. проф. А.Г. Подреза Харківського національного медичного університету, 61037, м. Харків, пр. Московський, 195; тел.: (050) 401-25-43. E-mail: aknig79@gmail.com

Дорина Вікторія Григорівна – Кафедра медико-біологічних основ спорту і фізичної реабілітації Чорноморського національного університету імені Петра Могили, 54003, м. Миколаїв, вул. 68 Десантників, 10; тел.: (097) 352-64-55. E-mail: vikadorina.8@gmail.com

Information about the authors

Knyhavko Oleksandr Volodymyrovych — Department of Urology, Nephrology and Andrology. prof. A.G. Podreza of Kharkiv National Medical University, 61037, Kharkiv, 195 Moskovsky Ave.; тел.: (050) 401-25-43. E-mail: aknig79@gmail.com

Doryna Viktoriia Gryhorivna — Department of Medical and Biological Foundations of Sport and Physical Rehabilitation of Petro Mohyla Black Sea National University, 54003, Mykolaiv, 68 Desantnykiv Str, 10; тел.: (097) 352-64-55. E-mail: vikadorina.8@gmail.com

Сведения об авторах

Книгавко Александр Владимирович — Кафедра урологии, нефрологии и андрологии им. проф. А.Г. Подреза Харьковского национального медицинского университета, 61037, г. Харьков, пр. Московский, 195; тел.: (050) 401-25-43. E-mail: aknig79@gmail.com

Дорина Виктория Григорьевна — Кафедра медико-биологических основ спорта и физической реабилитации Черноморского национального университета им. Петра Могилы, 54003, г. Николаев, ул. 68 Десантников, 10; тел.: (097) 352-64-55. E-mail: vikadorina.8@gmail.com

СПИСОК ЛИТЕРАТУРЫ

  1. Chalyi ME, Akhvlediani ND, Kharchilava RR. Erectile dysfunction. Urologiia. 2017, 2 (supplement):20 — 9.
  2. Vlachopoulos C, Ioakeimidis N, Rokkas K, Angelis A, Terentes-Printzios D, Stefanadis C, Tousoulis D. Acute effect of sildenafil on inflammatory markers/mediators in patients with vasculogenic erectile dysfunction.Int J Cardiol. 2015 Mar 1;182:98-101
  3. Pezzoni F, Scroppo FI Penile vascular diagnostic categorization using penile duplex Doppler ultrasound: Differences in vascular hemodynamics parameters by differences in anatomic sampling location..Arch Ital Urol Androl. 2016 Oct 5; 88(3):183-185. Epub 2016 Oct 5.
  4. Keller JJ, Chen YK, Lin HC. Varicocele is associated with erectile dysfuncЗДОРОВЬЕ МУЖЧИНЫ №4 (75) 2020 ISSN 2307-5090 9 tion: a population-based case-control study. J Sex Med. 2012 Jul;9(7):1745-52.
  5. Losordo DW, Dimmeler S. Therapeutic angiogenesis and vasculogenesis for ischemic disease: part II: cell-based therapies. Circulation. 2004; 109(22):2692-7. https://doi.org/10.1161/01.CIR. 0000128596.49339.05. [PubMed: 15184293]
  6. Lee Shin-Jeong, Kim Kyung Hee, Yoon Young-sup Generation of Human Pluripotent Stem Cell-derived Endothelial Cells and Their Therapeutic Utility Curr Cardiol Rep.; 20(6): 45. doi:10.1007/s11886-018-0985-8.
  7. Takakura N. Discovery of a Vascular Endothelial Stem Cell (VESC) Population Required for Vascular Regeneration and Tissue Maintenance Circ J. 2018 Dec 25;83(1):12-17. doi: 10.1253/circj.CJ-18-1180. Epub 2018 Nov 28.
  8. Lee SJ, Sohn YD, Andukuri A, Kim S, Byun J, Han JW, et al. Enhanced therapeutic and long-term dynamic vascularization effects of human pluripotent stem cell-derived endothelial cells encapsulated in a nanomatrix gel. Circulation. 2017; 136(20):1939-54. https://doi.org/10.1161/circulationaha. 116.026329
  9. Adams WJ, Zhang Y, Cloutier J, Kuchimanchi P, Newton G, Sehrawat S, et al. Functional vascular endothelium derived from human induced pluripotent stem cells. Stem Cell Reports. 2013; 1(2): 105-13. https://doi. org/10.1016/j.stemcr.2013.06.007. [PubMed: 24052946]
  10. Taura D, Sone M, Homma K, Oyamada N, Takahashi K, Tamura N, et al. Induction and isolation of vascular cells from human induced pluripotent stem cells—brief report. Arterioscler Thromb Vasc Biol. 2009; 29(7):1100-3. https://doi.org/10.1161/atvbaha. 108.182162. [PubMed: 19423866]
  11. Rufaihah AJ, Huang NF, Kim J, Herold J, Volz KS, Park TS, et al. Human induced pluripotent stem cell-derived endothelial cells exhibit functional heterogeneity. Am J Transl Res. 2013; 5(1): 21-35. [PubMed: 23390563]
  12. Orlova VV, van den Hil FE, Petrus-Reurer S, Drabsch Y, Ten Dijke P, Mummery CL. Generation, expansion and functional analysis of endothelial cells and pericytes derived from human pluripotent stem cells. Nat Protoc. 2014; 9(6):1514-31. https://doi.org/10.1038/nprot.2014.102. [PubMed: 24874816]
  13. Wu Y, Chen L, Scott PG, Tredget EE. Mesenchymal stem cells enhance wound healing through differentiation and angiogenesis. Stem Cells. 2007; 25(10):2648-59. https://doi. org/10.1634/ stemcells.2007-0226. [PubMed: 17615264]
  14. Mulyasasmita W, Cai L, Dewi RE, Jha A, Ullmann SD, Luong RH, et al. Avidity-controlled hydrogels for injectable co-delivery of induced pluripotent stem cell-derived endothelial cells and growth factors. J Control Release. 2014; 191:71-81. https://doi. org/10.1016/j.jconrel.2014.05.015. [PubMed: 24848744]
  15. Bahk JY, Jung JH, Han H, Min SK, Lee YS. Treatment of diabetic impotence with umbilical cord blood stem cell intracavernosal transplant: preliminary report of 7 cases. Exp Clin Transplant. 2010 Jun;8(2):150-60.
  16. Капто А.А. Клинические аспекты сосудистой анатомии у пациентов с варикоцеле (лекция) // Экспериментальная и клиническая урология. - 2016. - № 2. - С. 70-79.

Проведені заходи

ALLERG.ENT I Алергія і коморбідні захворювання

Хронічний риносинусит від синдрому до клінічного діагнозу

Хронічний риносинусит від синдрому до клінічного діагнозу

Коментує член експертної групи МОЗ України за напрямом "Отоларингологія. Дитяча отоларингологія. Сурдологія", доктор медичних наук, професор Попович Василь Іванович.

Заходи

ALLERG.ENT | Особливості діагностики та лікування «весняного» алергічного риніту

Початок 10.03.2023
Online

Якість життя як основний критерій ефективності лікування захворювань ЛОР-органів

Початок 23.03.2023
Online

Запальні і незапальні захворювання ЛОР-органів

Початок 27.04.2023
Online

Пошук Всі результати