Оцінка ефективності застосування місцевої терапії в комплексному лікуванні бактеріального тонзилофарингіту у дітей

Резюме. У роботі наведені дані клініко-лабораторного дослідження 42 дітей з ознаками гострого бактеріального тонзилофарингіту.

Проведена оцінка динаміки клінічної симптоматики захворювання та мікробіологічної картини ротоглотки залежно від схеми застосованої терапії. Доведено високу клінічну ефективність застосування бензидаміну гідрохлориду в комплексному лікуванні гострих бактеріальних тонзилофарингитів у дітей.

Ключові слова: гострий бактеріальний тонзилофарингіт, бензидаміну гідрохлорид, діти.

Захворювання верхніх дихальних шляхів займають провідне місце (41,6 %) у структурі інфекційної патології в дітей перших років життя [2].

Пусковим моментом у розвитку захворювання практично завжди є зниження активності певних ланок імунної системи, що зумовлено дією несприятливих фізичних та хімічних факторів на слизову оболонку глотки [1, 5].

Основними принципами терапії захворювань порожнини рота і верхніх відділів респіраторного тракту у дітей є зменшення вираженості симптомів хвороби, тобто дія на патогенетичні ланки запобігання розвитку гнійних і негнійних ускладнень на тлі запобігання виникненню побічних ефектів лікування. У зв'язку з цим певний інтерес становить бензидаміну гідрохлорид — нестероїдний протизапальний засіб (НПЗЗ) місцевої дії з групи індозолів, що має протизапальні та місцево аналгезуючі властивості. На відміну від більшості нестероїдних протизапальних засобів механізм протизапальної дії бензидаміну зумовлений пригніченням на найбільш ранніх етапах розвитку запального процесу синтезу та продукції прозапальних цитокинів, зокрема тумор-некротичного фактора α (ТНФ-α) та інтер-лейкину-1β, а також стабілізацією клітинних мембран та подальшим пригніченням синтезу простагландинів. Доведено, що бензидамін перевершує традиційні НПЗЗ, такі як напроксен та ібупрофен, за пригніченням синтезу прозапальних цитокінів: тумор-некротичного фактора αта інтерлейкіну-1β[6].

Препарат добре абсорбується через слизові оболонки і проникає в запалені тканини. Бензидаміну гідрохлориду притаманна стабілізуюча дія на клітинні мембрани нейтрофілів, тучних клітин, еритроцитів і тромбоцитів. Місцева анестезуюча дія обумовлена структурною подібністю молекули бензидаміну до молекул місцевих анестетиків, зокрема тетракаїну [7].

Це зумовлює швидке усунення болю при застосуванні бензидаміну при захворюваннях орофарингеальної зони. Також препарат сприяє процесу епітелізації, тобто загоєнню[3, 5]. Бензидаміну гідрохлорид не викликає побічних ефектів, характерних для системних нестероїдних протизапальних засобів, таких як ульцерогенний та гематологічний. Навіть при потраплянні у кровотік частини препарату тривалість системного впливу незначна у зв'язку з низькою спорідненістю його до білків плазми крові [3].Важливим, у першу чергу щодо запобігання поліпрагмазії, є те, що доведено бактерицидну дію бензидаміну гідрохлориду щодо 110 видів бактерій, зокрема Staphilococcus aureus, Enterococcus faecalis, Escherichia coli, Staphilococcus epidermalis. Механізм антибактеріальної дії бензидаміну гідрохлориду полягає у швидкому проникненні через мембрани мікроорганізмів із подальшим ушкодженням клітинних структур, порушенням метаболічних процесів та лізисом клітини [8]. Фунгіцидна дія бензидаміну гідрохлориду реалізується шляхом структурних модифікацій клітинної стінки грибів та метаболічних ланцюгів міцетів, що перешкоджає їх репродукції (проти 20 штамів грибів роду Candida albicans та nonalbicans, а також Aspergillus niger [9].

Метою нашого дослідження було вивчення ефективності застосування бензидаміну гідрохлориду на прикладі протизапального препарату Тантум Верде^® у комплексній терапії дітей із гострим бактеріальним тонзилофарингітом.

Матеріали і методи дослідження

Під нашим спостереженням перебували 42 дитини віком від 5 до 15 років, хворі на гострий бактеріальний тонзилофарингіт. Залежно від схеми лікування діти були розподілені на дві групи. Пацієнти першої групи (n = 21) отримували стандартне лікування із застосуванням системного антибактеріального препарату, хворим другої групи (n = 21) у терапію додатково було включено препарат Тантум Верде^® (бензидаміну гідрохлорид) у вигляді розчину для полоскання по 15 мл 3 рази на добу дітям від 12 років або дозованого спрея дітям від 4 років по 4 вприскування за один раз 6 разів на добу протягом 6 днів. Всі діти були оглянути педіатром та лор-лікарем, було проведено бактеріологічне дослідження флори з ротоглотки до початку лікування й на 5–7-й день терапії. Ефективність лікування оцінювали за динамікою суб'єктивних даних (загальний стан, біль у горлі, порушення ковтання) й об'єктивних даних, одержуваних при фарингоскопії (набряк, інфільтрація, гіперемія піднебінних дужок, нальоти на піднебінних мигдаликах, регіонарний лімфаденіт) та лабораторних даних.

Результати дослідження та їх обговорення

За результатами бактеріологічного дослідження ротоглотки в дебюті захворювання було виявлно різні бактеріальні збудники у вірогідних титрах (10⁴ КУО/мл та більше). Найбільш частими збудниками гострого бактеріального тонзилофарингіту в обох групах були гемофільна паличка, пневмокок та парагемофільна паличка (табл. 1). У 4 (19,0 %) хворих першої групи та у 3 (14,3 %) пацієнтів другої групи спостерігалася бактеріально-грибкова асоціація, викликана грибами роду Candida.

Проведена оцінка клінічної картини показала, що основна частина пацієнтів у момент звернення скаржилася на біль та відчуття дискомфорту в горлі. У 13 (61,9%) пацієнтів першої групи та 15 (71,4%) хворих другої групи спостерігалося підвищення температури тіла до субфебрильних та фебрильних цифр. У всіх хворих відзначалися припухлість та почервоніння слизових глотки та запалення на ній, регіональний лімфаденіт був виявлений у 18 дітей першої групи та 17 хворих другої групи, що становило 85,7 та 80,9 % відповідно. Клітинний склад периферичної крові в більшості хворих (90,5 %) характеризувався помірним лейкоцитозом із зсувом лейкоцитарної формули вліво, прискоренням ШОЕ.

На тлі терапії, що проводилася, позитивна динаміка була досягнута в обох групах спостереження. Проте терапевтична ефективність суттєво зростала у хворих другої групи. Так, у групі дітей, які поряд зі стандартною терапією додатково отримували місцево бензидаміну гідрохлорид, на 3-тю добу відбувалося більш виражене зменшення всіх змін у ротоглотці, а на 5-ту добу — купірування запального процесу порівняно з першою групою (табл. 2).

Необхідно відмітити виражений знеболюючий ефект бензидаміну гідрохлориду, що був відзначений через 4–5 хвилин після використання препарату. На наш погляд, важливим був той факт, що повне зникнення больового синдрому в більшості хворих відзначалося наприкінці 2-ї доби лікування. Підвищення температури тіла (субфебрилітет) на 3-тю добу лікування в другій групі зберігалося у 5 (23,8 %) хворих, а на 5-й день від початку лікування температура тіла у всіх пацієнтів знизилася до нормальної, у той час як у групі дітей, які отримувалистандартну терапію, на 3-й день терапії лихоманка визначалася у 8 (38,1 %) пацієнтів, у 3 (14,3 %) хворих субфебрилітет зберігався до 7-го дня терапії. Реакція периферичних лімфовузлів на 5-й день лікування зберігалася у 7 (33,3 %) хворих першої групи та у 5 (23,8 %) пацієнтів другої групи. При лабораторному дослідженні на 5-ту добу у всіх дітей обох груп відзначалося зменшення числа лейкоцитів і нормалізація ШОЕ. Слід зазначити, що після завершення курсу терапії за даними повторного мікробіологічного дослідження зскрібка-мазка з поверхні піднебінних мигдаликів число збудників вірогідно скоротилося (p < 0,05), а деякі вдалося елімінувати повністю в обох групах спостереження (рис. 3, 4).

Проте за даними повторного мікробіологічного дослідження у хворих першої групи відмічалося підвищення обсіменіння ротоглотки дріжджоподібними грибами роду Candida (28,5 проти 19,0 % до початку лікування), у той час як у групі пацієнтів, які в комплексному лікуванні отримували бензидаміну гідрохлорид, ріст Candida albicans виявлено лише в 1 (4,8 %) хворого, ступінь обсіменіння становив 10³ КУО/мл.

Побічних ефектів або алергічних реакцій при використанні бензидаміну гідрохлориду не було виявлено в жодному випадку. Важливою перевагою препарату стала зручність у його застосуванні та добрі органолептичні властивості.

Висновки

У лікуванні дітей, хворих на гострий бактеріальний тонзилофарингіт, доцільним є застосування в комплексній терапії бензидаміну гідрохлориду, ефективність якого пов'язана з вираженою знеболюючою дією та швидким пригніченням локального запального процесу в ротоглотці.
Терапевтичні властивості бензидаміну гідрохлориду забезпечують швидке купірування симптомів гострого тонзилофарингіту і дозволяють досягнути високого ступеня ерадикації патогенної мікрофлори слизової оболонки ротоглотки, що дає можливість рекомендувати його для застосування в комплексному лікуванні дітей, хворих на гострий бактеріальний тонзилофарингіт.