Хронічний фарингіт

Під хронічним фарингітом розуміють хронічне запалення слизової оболонки задньої стінки глотки.

Актуальність

Хронічний фарингіт з кожним роком стає все більш поширеним явищем. Половина міських жителів страждає на дане захворювання. Факторами, які сприяють розвитку даної патології, є забруднення навколишнього середовища, шкідливі звички, погане харчування. Відомо, що приблизно 70% фарингітів викликаються вірусами. Серед вірусів найбільш частими патогенами є риновіруси (близько 20%), коронавіруси, аденовіруси, віруси грипу (А і В) і парагрипу. У 15-30% випадків визначається β-гемолітичний стрептокок групи А.

Патогенез

Основною ланкою патогенезу фарингіту є проникнення різних збудників в слизову оболонку глотки. Розвиваються гіперемія, набряк, геморагії глоткових стінок і формується фібринозна плівка, яка складається з лейкоцитів, відмерлих клітин і бактерій. Важливу роль у схильності до хронічної інфекції відіграє дефект імунної системи, зокрема низький вміст IgA і IgG2, знижена здатність продукувати В-клітини, а також порушення, пов'язані із хворобами шлунково-кишкового тракту.

Хронічний фарингіт майже ніколи не є самостійним захворюванням. Досить часто це один із проявів системного дистрофічного захворювання шлунково-кишкового тракту: гіпо- та антацидного гастриту, гіпотонії та дисбактеріозу кишечника, різні функціональні порушення гепатолієнальної системи, що призводять до функціональних порушень глотково-стравохідного комплексу – хронічного гастриту, панкреатиту, гастродуоденіту, холециститу та інших захворювань. Однією з найбільш частих причин хронічного фарингіту є потрапляння у глотку шлункового соку, який при цьому регулярно подразнює її слизову. Це, як правило, відбувається уві сні, переважно за наявності в анамнезі грижі стравохідного отвору діафрагми або гастроезофагальної рефлюксної хвороби. У таких випадках необхідно, в першу чергу, усунути головну причину, а саме провести лікування наявного захворювання ШКТ. Без усунення основної причини захворювання будь-які методи місцевого лікування ХАФ дають недостатній і нетривалий ефект.

Класифікація

Хронічні фарингіти зазвичай класифікують не за етіологічними ознаками, а за характером змін, що розвиваються у слизовій оболонці: катаральний (простий), атрофічний (субатрофічний) і гіпертрофічний. Зазначені форми хронічного запалення часто поєднуються.

Клінічна картина

Хворих на атрофічний фарингіт турбують хворобливі відчуття при ковтанні, першіння в горлі, сухий кашель, відчуття сильного пересихання в горлі, що порушує нічний сон, а також ускладнює вживання солоної і гострої їжі. Цей вид фарингіту майже завжди поєднується з атрофією слизової оболонки носа (атрофічний нежить). При обстеженні глотки визначається блідість, витонченість, сухість слизової оболонки задньої стінки глотки, яка іноді вкрита шаром слизу, що засихає у вигляді кірок.

У випадку хронічного катарального фарингіту пацієнта турбують біль у горлі, першіння відчуття клубка у горлі. Фарингоскопічно відмічається розширення судин, набряк, гіперемія, інфільтрація слизової оболонки задньої стінки глотки, а також підвищення продукції слизу.

Пацієнти із хронічним гіпертрофічним фарингітом скаржаться на постійне відчуття стороннього тіла в глотці. При клінічному огляді відмічаються гранули на задній стінці глотки або гіпертрофія бічних валиків глотки на фоні стійких катаральних змін.

Література

Синдромно орієнтована оториноларингологія у загальній лікарській практиці. Діагностика та раціональна фармакотерапія Д.м.н., професор Попович В.І.