Трахеїт

Як самостійне захворювання трахеїт зустрічається досить рідко. У більшості випадків спостерігається поєднане ураження дихальних шляхів з розвитком ларинготрахеїту або трахеобронхіту. Крім того, трахеїт часто передує або супроводжує риніт та фарингіт. Трахеїт алергічної природи зазвичай розвивається спільно з алергічним кон'юнктивітом і алергічним ринітом.

Етіологія

Трахеїт інфекційного ґенезу виникає при потраплянні до організму вірусів або бактерій, які знаходяться у вдихуваному повітрі. Оскільки більшість збудників інфекцій дихальних шляхів нестійкі у зовнішньому середовищі, зараження може відбутися лише при безпосередньому контакті з хворим. Можливий розвиток трахеїту на тлі грипу, парагрипу, ГРВІ, краснухи, кору, скарлатини, вітряної віспи. Бактеріальний трахеїт можуть викликати пневмококи, стафілококи, паличка інфлюенци, стрептококи. Однак найчастіше бактеріальний трахеїт виникає при активації патогенних властивостей, які знаходяться в дихальних шляхах умовно-патогенної флори.

До чинників, які сприяють розвитку трахеїту, відносяться: запиленість вдихуваного повітря, тютюновий дим, несприятливі кліматичні умови (занадто жаркий або холодний, вологий клімат або сухе повітря). У нормі вдихуване повітря спочатку проходить через ніс, де воно зігрівається і зволожується. У порожнині носа осідають великі частки пилу, які потім видаляються з організму під дією війок епітелію слизової або в процесі чхання. Порушення цього механізму відбувається при захворюваннях, що призводять до утруднення носового дихання: риніті, синуситі, атрезії хоан, аденоїдах, пухлинах або чужорідних тілах носу, викривленні носової перегородки. У результаті вдихуване повітря відразу надходить у гортань і трахею, й може викликати їх переохолодження або подразнення, спровокувати розвиток трахеїту.

Сприяє виникненню інфекційного трахеїту послаблений стан макроорганізму, що може спостерігатися при наявності хронічних інфекційних вогнищ (тонзиліт, пародонтит, гайморит, хронічний отит, аденоїди), імунодефіцитних станів (ВІЛ-інфекція, наслідки променевої або хіміотерапії), хронічних інфекцій (туберкульоз, сифіліс) і соматичних захворювань (хронічний гепатит, цироз печінки, виразкова хвороба шлунка, ІХС, серцева недостатність, ревматизм, хронічна ниркова недостатність, цукровий діабет).

Трахеїт алергічного ґенезу являє собою алергічну реакцію, що розвивається у відповідь на вдихання різних алергенів: домашніх, виробничих або бібліотечного пилу, пилку рослин, мікрочастинок шерсті тварин, хімічних сполук, що містяться у повітрі виробничих приміщень хімічної, фармацевтичної та парфумерної промисловості. Алергічний трахеїт може виникати на фоні інфекційного, будучи при цьому результатом алергічної реакції на мікробні антигени. У таких випадках трахеїт має назву інфекційно-алергійний.

Класифікація

У клінічній отоларингології виділяють інфекційний, алергічний та інфекційно-алергічний трахеїт. У свою чергу, інфекційний трахеїт поділяють на бактеріальний, вірусний і бактеріально-вірусний (змішаний).

За характером перебігу трахеїт класифікують на гострий і хронічний. Гострий трахеїт виникає раптово і має невелику тривалість (у середньому, 2 тижні). При його переході у хронічну форму спостерігаються періодичні загострення, які чергуються з періодами ремісії. Хронічний трахеїт призводить до морфологічних змін слизової трахеї, які можуть мати гіпертрофічний або атрофічний характер.

Клінічна картина

Симптоми трахеїту. Основним симптомом трахеїту є кашель. На початку своєї появи він має сухий характер, потім спостерігається виділення густого слизистого мокротиння. Для трахеїту типове нападоподібне виникнення болісного кашлю після глибокого вдиху, під час крику, плачу чи сміху. Напад кашлю супроводжується больовими відчуттями за грудиною і закінчується відділенням невеликої кількості мокротиння. Біль за грудиною може зберігатися деякий час після кашлю. Через кілька днів від початку трахеїту кількість мокротиння збільшується, його консистенція стає більш рідкою. При бактеріальному або вірусно-бактеріальному трахеїті мокротиння часто набуває гнійного характеру.

Голос при трахеїті переважно незначно захриплий, хрипота посилюється при виникненні супутнього ларингіту.

На початку захворювання трахеїтом може відбуватися підйом температури тіла до фебрильних цифр, однак частіше спостерігається субфебрилітет. Характерне незначне підвищення температури до вечора, відзначається відчуття втоми до кінця дня. Симптоми інтоксикації не виражені. Але виснажливий завзятий кашель доставляє хворому значний дискомфорт, провокуючи появу дратівливості, головного болю та розладів сну.

За наявності супутнього фарингіту або ларингіту пацієнти скаржаться на печіння, першіння, сухість, лоскотання та інші неприємні відчуття в горлі. Можливе збільшення шийних лімфатичних вузлів через розвиток у них реактивного лімфаденіту. Перкусія і аускультація легенів у хворих на трахеїт може не виявляти ніяких патологічних відхилень. В окремих випадках спостерігаються дифузні сухі хрипи, які вислуховуються зазвичай у ділянці біфуркації трахеї.

У пацієнтів з хронічним трахеїтом кашель має постійний характер. Посилення кашлю спостерігається вночі та після сну, протягом дня кашель може бути практично відсутнім. При гіпертрофічній формі хронічного трахеїту кашель супроводжується виділенням мокротиння, при атрофічній – спостерігається сухий нападоподібний кашель, обумовлений подразненням слизової трахеї скупеними на ній кірками. Загострення хронічного трахеїту характеризується посиленням кашлю, неодноразовими нападами виснажливого кашлю, що відбуваються протягом дня, субфебрилітетом.

При алергічному трахеїті різко виражені неприємні відчуття за грудиною й у ділянці глотки. Кашель нападоподібний, завзятий і болісний, супроводжується інтенсивним болем за грудиною. На висоті нападу кашлю у дітей може спостерігатися блювання. При перкусії та аускультації легень патологічні зміни часто відсутні. Як правило, алергічний трахеїт супроводжують симптоми алергічного риніту, можливий алергічний кератит та кон'юнктивіт.

Ускладнення

При трахеїті інфекційної етіології поширення запального процесу нижче по дихальних шляхах призводить до виникнення бронхолегеневих ускладнень: бронхіту і пневмонії. Частіше спостерігається трахеобронхіт і бронхопневмонія. Про залучення до інфекційного процесу бронхіального дерева свідчить більш висока температура тіла, посилення кашлю, поява в легенях жорсткого дихання, дифузних сухих і вологих крупно- і середньопузирчастих хрипів. При розвитку пневмонії відзначається погіршення загального стану хворого трахеїтом і посилення симптомів інтоксикації, можлива поява болю в грудній клітці під час кашлю та дихання. У легенях перкуторно може визначатися локальне притуплення звуку, в ході аускультації вислуховується ослаблене дихання, крепітація, вологі хрипи.

Постійний запальний процес і морфологічні зміни слизової при хронічному трахеїті можуть стати причиною появи ендотрахеальних новоутворень як доброякісного, так і злоякісного характеру.

Під тривалим впливом алергенів алергічний трахеїт може ускладнитися розвитком алергічного бронхіту і його переходом у бронхіальну астму, що супроводжується задишкою з утрудненим видихом і нападами ядухи.

Діагностика

Як правило, пацієнти з трахеїтом звертаються до терапевта. Однак для уточнення діагнозу і характеру запальних змін (особливо при хронічному трахеїті) необхідна консультація отоларинголога. Пацієнту також призначають клінічний аналіз крові, ларинготрахеоскопію, взяття мазків із зіву й носа з їх подальшим бактеріологічним дослідженням, бакпосів мокротиння та його аналіз на КСБ.

Наявність в анамнезі пацієнта вказівок на алергічні захворювання (поліноз, екзему, атопічний дерматит, алергічний дерматит) говорить про можливу алергічну природу трахеїту. Визначити характер трахеїту дозволяє клінічний аналіз крові. При трахеїті інфекційного ґенезу в аналізі крові відзначаються запальні зміни (лейкоцитоз, прискорення ШОЕ), при алергічному трахеїті запальна реакція крові виражена незначно, відзначається підвищена кількість еозинофілів. Для остаточного виключення або підтвердження алергічного трахеїту необхідна консультація алерголога і проведення алергологічних проб.

Ларинготрахеоскопія при гострому трахеїті виявляє гіперемію й набряклість слизової трахеї, у деяких випадках (наприклад, при грипі) петехіальні крововиливи. Картина гіпертрофічного хронічного трахеїту включає ціанотичне забарвлення слизової та її значне потовщення, через яке межа між окремими кільцями трахеї не візуалізується. Атрофічна форма хронічного трахеїту характеризується блідо-рожевим забарвленням, сухістю і витончення слизової, наявністю на стінках трахеї рясних кірок.

При підозрі на туберкульоз пацієнта направляють до фтизіатра, при розвитку бронхолегеневих ускладнень – до пульмонолога. Додатково проводять риноскопію, фарингоскопію, рентгенографію легень і навколоносових пазух.

Трахеїт необхідно диференціювати від бронхіту, коклюшу, несправжнього крупа, дифтерії, туберкульозу, раку легенів, чужорідного тіла гортані та трахеї.

Лікування

У першу чергу проводиться етіотропна терапія трахеїту. При бактеріальному трахеїті застосовуються антибіотики (амоксицилін, цефтріаксон, азитроміцин), при вірусному – противірусні засоби (протефлазид, арбідол, препарати інтерферону), при алергічному – протиалергійні препарати (лоратадин, дезлоратадин, фенкарол). Застосовуються відхаркувальні засоби (корінь алтея, мати-й-мачуха, термопсис) і муколітиків (ацетилцистеїн, бромгексин). При болісному сухому кашлі можливе призначення протикашльових препаратів. Пацієнтам із хронічним трахеїтом додатково показана імунокоригуюча терапія.

Добре зарекомендувала себе при трахеїті інгаляційна терапія (лужні й масляні інгаляції), введення у дихальні шляхи лікарських розчинів за допомогою нейбулайзера, спелеотерапія. З фізіотерапевтичних засобів застосовується УВЧ і електрофорез на область трахеї, масаж і рефлексотерапія.

Література

Синдромно орієнтована оториноларингологія у загальній лікарській практиці. Діагностика та раціональна фармакотерапія Д.м.н., професор Попович В.І.