Аномалії носової порожнини (викривлення носової перегородки, деформації носових раковин)

Носова перегородка являє собою пластинку, вкриту слизовою оболонкою, яка розділяє носову порожнину на ліву і праву половини і складається із хрящової та кісткової частин. Носова перегородка ніколи не буває повністю рівною, вона може мати маленькі вигини і викривлення, а також вирости, які іменуються гребенями (шипами). Нерідко викривлення носової перегородки з'являється як наслідок травми носа, наприклад, при його переломі, коли відбувається зміщення хряща і кістки в бік. Викривлення носової перегородки також може сформуватись в дитячому та підлітковому періоді без наявності якихось травм, а просто як наслідок порушення розвитку скелета в процесі зростання. Так відбувається коли швидкість росту хряща випереджає швидкість росту кісток лицьового скелета, що призводить до формування вимушеного вигину перегородки.

Крім носової перегородки, аномальну форму та розміри можуть мати інші структури носової порожнини, зокрема нижні (рідше) або середні (частіше) носові раковини. Причини деформацій пов'язані, як правило, із порушенням їх формування в процесі росту лицевого скелета.

Найчастішим наслідком аномалій носової перегородки чи носових раковин є порушення носового дихання, і, як наслідок, постійно закладений ніс, нежить, гайморити, мігрені, пересушена слизова рота та інші проблеми.

Викривлення носової перегородки може проявлятися (супроводжуватися) наступними симптомами:

• утруднення носового дихання. Може спостерігатися як помірне порушення, так і повна відсутність носового дихання. Якщо у пацієнта є одностороннє викривлення носової перегородки, то порушення носового дихання буде відзначатися з боку відповідної викривленню половини носа (при відсутності інших перешкод для проходження повітря через ніс);
• хропіння (виникає як наслідок порушеного носового дихання);
• синусит (гайморит, фронтит, етмоїдит, сфеноїдит). Якщо аномальні раковини чи носова перегородка сприяють утрудненню вентиляції приносових пазух (блокують їх співустя), створюються умови для розвитку синуситу і переходу його в хронічну форму;
• рецидивуючі носові кровотечі, які можуть з'явитися в результаті травми стоншеної слизової оболонки на верхівці гребеня (шипа) перегородки носа (наприклад, при сильному сяканні або спробі витягти пальцем кірки засохлого слизу);
• погіршення слуху. Порушення вільного пасажу повітря через порожнину носа і носоглотку в нижні дихальні шляхи час від часу може сприяти погіршенню вентиляції барабанної порожнини (порожнини середнього вуха) через проблеми у носоглотковому усті слухової труби. У такому випадку розвивається стан, який оториноларингологи іменують «тубоотит» або «євстахіїт»;
• схильність до частих респіраторних інфекцій, які мають затяжний характер та ускладнюються синуситом (наприклад, гайморитом), отитом.

Описані тут індивідуальності особливості перебігу респіраторних захворювань характерні для пацієнтів, у яких утруднене носове дихання з різних причин, але більш частими з них є викривлення перегородки носа чи аномалії носових раковин.

Нерідко при порушеному носовому диханні у пацієнтів виявляється супутня патологія глотки (хронічний фарингіт, хронічний тонзиліт) і гортані (хронічний ларингіт). Хронічне запалення в таких випадках підтримується за рахунок подразнюючої дії вдихуваного через рот, недостатньо очищеного і зігрітого повітря на слизову глотки і гортані, а також піднебінні мигдалики.

Лікування

Лікування аномалій внутрішньоносових структур хірургічне. Метою медикаментозної терапії є зменшення явищ хронічного риносинуїту, який завжди супроводжує аномалії, насамперед, набряку слизової оболонки, що сприяє покращенню дренування приносових пазух і санації інфекції, яка, імовірно, може бути присутньою в уражених пазухах із тривало заблокованими співустями. Це часто вимагає поєднання препаратів, що покращують реологічні властивості назального слизу, топічних глюкокортикостероїдів, антибіотиків та іригаційної терапії. Таке лікування забезпечує полегшення симптомів хронічного риносинуїту в переважній більшості випадків. Проте самостійна медикаментозна терапія неефективна і виконує роль симптоматичної, або передопераційної терапії, оскільки завжди ставиться питання про хірургічне лікування.

Зазвичай, уже понад 100 років, при викривленні носової перегородки робиться її підслизова резекція, тобто видаляються викривлені хрящові й кісткові ділянки перегородки, що утруднюють проходження повітряного потоку. Аналогічна тактика стосується й інших структур носової порожнини. Для видалення викривлених ділянок перегородки розріз робиться всередині носа у такому місці, що рубець після операції не буде видно. При цьому слизова, яка вкриває перегородку носа, зберігається.

Затягування з проведенням оперативного втручання, або його проведення без відповідної передопераційної терапії, може мати негативні наслідки:

• зростає ризик утворення перфорації носової перегородки
• зростає ризик розвитку субатрофії слизової оболонки.

Сучасна ендоскопічна ринохірургія дозволяє, у переважній більшості випадків, не видаляти, а коригувати викривлені ділянки носової перегородки чи інших структур носової порожнини, отже, значно зменшити ризик виникнення вищевказаних негативних наслідків.

Література

Синдромно орієнтована оториноларингологія у загальній лікарській практиці. Діагностика та раціональна фармакотерапія Д.м.н., професор Попович В.І.