Мастоїдит

Мастоїдит – запальне захворювання кістки соскоподібного відростка. Як правило, мастоїдит буває вторинним, як ускладнення гострого гнійного середнього отиту, або розвивається в результаті загострення хронічного гнійного середнього отиту. Виключно рідко буває первинний мастоїдит, тобто самостійне захворювання, яке виникло без попереднього гострого або хронічного середнього отиту. Первинно мастоїдит виникає в результаті травми соскоподібного відростка або гематогенного заносу гнійного метастазу при сепсисі неотогенної природи, а також при сифілісі та туберкульозі.

Переходу процесу на кістку соскоподібного відростка та розвитку мастоїдиту сприяють наступні моменти:

1. Висока вірулентність інфекції.
2. Загальна слабкість організму.
3. Затруднення відтікання ексудату з порожнини середнього вуха, пізня спонтанна перфорація барабанної перетинки.
4. Нераціональне лікування гострого отиту, а саме невчасно виконана тимпанопункція та парацентез.

Патологоанатомічний процес при мастоїдиті проходить такі стадії.

1. Запалення мукоперіосту клітин соскоподібного відростка, мукоїдне набухання.
2. Остит – до процесу залучаються кісткові переділки між клітинами, які потім руйнуються, розплавляються.
3. Утворюється порожнина, заповнена гноєм, – емпієма соскоподібного відростка.

Процес може перейти назовні, руйнується кортикальний шар кістки і гній проникає під окістя, розвивається субперіостальний абсцес. Якщо процес розповсюджується углиб, у порожнину черепа, то розвиваються внутрішньочерепні ускладнення.

Клінічна картина

Розрізняють загальні та місцеві симптоми мастоїдиту. Загальні симптоми суттєво не відрізняються від проявів гострого гнійного середнього отиту: підвищення температури тіла, погане самопочуття, реакція з боку крові. Відсутність зниження температури тіла або навіть підвищення її, пульсуючий біль у вусі при появі перфорації та гноєтечі без затримання гною викликає підозру відносно мастоїдиту, якщо не має інших причин для цього. Мастоїдит, як правило, розвивається до кінця другого – початку третього тижня перебігу гострого отиту. Однак у деяких випадках, особливо при важких формах грипу, скарлатині, мастоїдит може виникнути майже одночасно із гострим середнім отитом.

До місцевих симптомів мастоїдиту відносяться наступні:

1. Самовільний біль або біль при пальпації ділянки соскоподібного відростка. Пізніше – характерний головний біль, особливо вночі. Болю при натискуванні на сосковидний відросток може не бути у людей похилого віку з товстим кортикальним шаром соскоподібного відростка, особливо при деструкції переважно у глибоких клітинах відростка.
2. Припухлість і пастозність м'яких тканин соскоподібного відростка, гіперемія шкіри над ним, згладженість завушної складки, відстовбурчення вушної раковини (легко розпізнається при порівнянні із здоровою стороною).
3. Отоскопія: підсилюється гноєтеча, відновлюється пульсація гною, гній стає густим, барабанна перетинка стає гіперемованою (іноді – мідно-червоного кольору). Характерний отоскопічний симптом – нависання м'яких тканин задньо-верхньої стінки кісткової частини зовнішнього слухового ходу, що відповідає передній стінці антрума, або концентричне звуження кісткового відділу слухового ходу. Цей симптом обумовлений запаленням окістя при наявності гною у печері й клітинах соскоподібного відростка.
4. Іноді гній може проривати із соскоподібного відростка через його зовнішній кортикальний шар. При цьому розвивається субперіостальний абсцес. Зустрічається він переважно у молодих людей. У людей похилого віку коркова речовина стовщена, тому абсцес зустрічається значно рідше. У ділянці соскоподібного відростка виникає різко виражена припухлість, флюктуація та відстовбурчення вушної раковини. Субперіостальний абсцес може розповсюдитися за межі соскоподібного відростка – на скронево-тім'яну, потиличну ділянки і призвести до утворення зовнішньої нориці. Іноді гній проривається в ділянку задньої кісткової стінки зовнішнього слухового ходу. У дітей перших років життя гній проривається через незарощену лускато-соскоподібну щілину. У них необхідно диференціювати субперіостальний абсцес із гнійним лімфаденітом цієї ж ділянки.

Атиповість мастоїдиту може проявитися у його розвитку без перфорації барабанної перетинки і без гноєтечі з вуха, або виникненні його проявів після стихання запального процесу у вусі, коли барабанна перетинка і слух повертаються до норми. Найчастіше при цьому внаслідок різкого набрякання слизової оболонки барабанна порожнина відокремлюється від антруму, клітин соскоподібного відростка. У цьому випадку процес у соскоподібному відростку розвивається, коли у барабанній порожнині він майже ліквідований. Тоді, незважаючи на мізерність симптомів, кістка соскоподібного відростка може бути значно зруйнованою, особливо у глибоких його відділах, які межують з порожниною черепа.

Цінні дані для уточнення діагнозу мастоїдиту дає рентгенографія скроневої кістки за Шюллером (A.Shuller, 1905). На рентгенограмі можна бачити вуаль, деструкцію і навіть порожнину.

Лікування

1. Якщо існує підозра на мастоїдит, потрібен обов'язковий огляд оториноларинголога (для вирішення оперативного втручання) та госпіталізація в спеціалізоване відділення.
2. Етіотропне лікування включає призначення антибактеріальних препаратів. Переважно призначаються антибіотики, оскільки застосування сульфаніламідів у теперішній час є обмеженим. Із антибіотиків в оториноларингології перевага надається захищеним пеніцилінам, макролідам та цефалоспоринам. Ці антибіотики, як правило, перекривають своєю активністю бактеріальну флору, яка спричиняє запальні захворювання вуха і верхніх дихальних шляхів. Не слід призначати ототоксичні антибіотики. У лікуванні мастоїдиту використовують напівсинтетичні пеніциліни, захищені клавулановою кислотою, – амоксицилін з клавулановою кислотою (Флемоклав солютаб, Амоксил К); із макролідів добре себе зарекомендував азитроміцин (Азимед)); з цефалоспоринів 1-го покоління – цефазолін (цефазолін-КМП); з 2-го покоління – цефаклор, цефуроксим, лоракарбеф, цефпрозил; із 3-го покоління – цефтриаксон (цефтриаксон-КМП), цефіксим, цефотаксим, цефтазидим.
3. До патогенетичної терапії входить призначення судинозвужувальних крапель у ніс, щоб покращити дренажну функцію слухової труби.
4. Місцево у вухо призначають: спиртовий хлорофіліпт, 3% борний спирт, 5% карболово-гліцеринові краплі або камфорну олію (в теплому вигляді), отинум, отипакс – при відсутності перфорації барабанної перетинки.
5. Симптоматична терапія. Це, насамперед, призначення знеболюючих та протигарячкових препаратів: анальгіну, аспірину, парацетамолу, кеторолаку, ібупрофену з парацетамолом. За затяжного перебігу отиту для посилення протизапальної терапії призначаються нестероїдні протизапальні препарати з вираженою протизапальною, аналгезуючою і жарознижуючою дією. Активною речовиною олфену є диклофенак. Препарат застосовується курсом 7 днів, у таблетках по 50 мг, тричі на день, до їди.
6. Фізіотерапевтичні процедури. На хворе вухо призначається при невисокій температурі тіла та при малій симптоматиці: УВЧ, ЛУЧ-2, лампа «Солюкс». У домашніх умовах використовують зігріваючий напівспиртовий компрес, сухі теплі пов'язки, синє світло. При наростанні клінічної симптоматики та високій температурі фізіотерапію не призначають.

Рекомендації

1. Обов'язковий огляд оториноларинголога (для вирішення питання консервативного або хірургічного лікування). При неефективності консервативного лікування (протягом 3-5 днів) показана операція – трепанація соскоподібного відростка. Цю операцію називають антротомія, мастоїдоантротомія. Абсолютними показаннями до операції є наявність субперіостального абсцесу або розвиток внутрішньочерепних ускладнень.
2. Режим повинен бути домашнім, при високій температурі тіла – ліжковим. Тяжкий загальний стан є показанням до госпіталізації.

Література

Синдромно орієнтована оториноларингологія у загальній лікарській практиці. Діагностика та раціональна фармакотерапія Д.м.н., професор Попович В.І.