Зовнішній дифузний отит

Поширене запалення слухового ходу, що охоплює його хрящову і кісткову частину, в отоларингології має назву дифузного зовнішнього отиту. Дифузний зовнішній отит характеризується запальними змінами як у шкірі, так і в підшкірній жировій клітковині слухового ходу, може супроводжуватися запаленням барабанної перетинки. При дифузному отиті спостерігається дифузне ураження шкіри, що поширюється по зовнішньому слуховому ходу. Причиною зовнішнього отиту є інфікування шкіри зовнішнього слухового ходу. Збудником обмеженого зовнішнього отиту найчастіше є піогенний стафілокок. Дифузний зовнішній отит може бути викликаний стафілококами, гемофільною паличкою, пневмококами, клебсієлою, синьогнійною паличкою, моракселою, грибками роду Candida та ін. Найчастіше потрапляння інфекції у слуховий хід з розвитком зовнішнього отиту спостерігається при перфорованій барабанній перетинці при гострому і хронічному гнійному середньому отиті.

Проникнення збудника всередину шкірного покриву, що вистилає зовнішній слуховий хід, здійснюється у місцях пошкоджень і мікротравм. У свою чергу, травмування шкіри слухового ходу можливе при травмі вуха, наявності в ньому стороннього тіла, потрапляння агресивних хімічних речовин, неправильному проведенні гігієни вуха, самостійних спроб вилучення сірчаної пробки, розчісуванні вуха при сверблячих дерматозах (екземі, кропив'янці, атопічному дерматиті, алергічному дерматозі) та цукровому діабеті.

Виникненню зовнішнього отиту сприяє постійне зволоження слухового ходу, потрапляння в нього води, яке призводить до зниження бар'єрної функції шкіри. Сприятливим фоном для розвитку зовнішнього отиту також є зниження загальних захисних сил організму, що спостерігається при авітамінозах, імунодефіцитних станах (наприклад, при ВІЛ-інфекції), хронічних інфекціях (туберкульоз, сифіліс, хронічний тонзиліт, хронічний пієлонефрит), сильній перевтомі (синдром хронічної втоми).

Схильність до захворювання спричиняють такі фактори:

1. Деякі індивідуальні особливості (діабет, алергія).
2. Надмірна пітливість і купання влітку в гарячій вологій атмосфері та витирання вух вологим рушником.
3. Локальна травма в результаті розчухів і миття вух.

Дифузна форма зовнішнього отиту починається з відчуття розпирання, свербежу та підвищення температури в слуховому ході. Дуже швидко виникає больовий синдром, який супроводжується іррадіацією болю у всю половину голови та її значним посиленням під час жування. Виражений больовий синдром при дифузному зовнішньому отиті призводить до порушення сну і анорексії. Значна набряклість запалених стінок слухового ходу звужує його просвіт і є причиною зниження слуху. Дифузний зовнішній отит супроводжується невеликою кількістю виділень з вуха, які на початку мають серозний характер, а потім стають гнійними. Відзначається збільшення регіональних лімфовузлів. При тяжкому перебігу захворювання можливе поширення запального процесу на вушну раковину і м'які тканини привушної області.

Гострий період дифузного зовнішнього отиту триває 2-3 тижні. Потім на тлі проведеного лікування або мимовільно може відбутися зменшення симптомів захворювання і повне одужання пацієнта. Також дифузний зовнішній отит може мати затяжний перебіг і перейти у хронічну форму. Хронічний зовнішній отит супроводжується утворенням фляків, які зменшують просвіт слухового ходу і можуть стати причиною стійкого зниження слуху.

Виражена болючість при натисканні на козлик при відтягуванні вушної раковини при пальпації у завушній області та над кутом верхньої щелепи свідчить про поширене запалення слухового ходу.

Отоскопія: при дифузному зовнішньому отиті виявляється тотальне почервоніння і набряклість шкірного покриву, що вистилає слуховий хід, наявність ерозій із серозними виділеннями. У більш пізньому періоді зовнішнього отиту виявляється обтурація слухового ходу через виражений набряк його стінок, візуалізуються виразки і тріщини, що виділяють зеленувато-жовтий гній. Аудіометрія свідчить про наявність приглухуватості за кондуктивним типом. Бактеріологічне дослідження виділень з вуха дозволяє верифікувати збудника і встановити його чутливість до основних антибактеріальних препаратів.

Лікування

1. Більшість випадків піддається лікуванню місцевим очищенням шкіри слухового ходу.
2. Терапія дифузного зовнішнього отиту проводиться системним застосуванням антибіотиків, полівітамінних і антигістамінних препаратів. При необхідності здійснюється імунокоригуюче лікування.
3. Місцеве лікування дифузного зовнішнього отиту полягає у введенні в слуховий хід турунд із жовтою ртутною маззю, рідиною Бурова, антибактеріальними і гормональними мазями, закапуванні вушних крапель з антибіотиками чи антисептиками.
4. Гнійний характер виділень з вуха є показанням для промивання слухового ходу розчинами антибіотиків чи антисептиків.
5. Зовнішній отит грибкової етіології лікується протигрибковими препаратами системного і місцевого застосування.
6. Фізіотерапія: УФО-опромінення, опромінення ділянки вуха лампами «Солюкс» або Мініна, тубус-кварц, СМХ-терапія, лазеротерапія.

Загальне лікування проводять антибіотиками (відповідно до збудників та їх чутливості).

Середній курс лікування триває 5-7 днів. При неефективності лікування показана госпіталізація в оториноларингологічне відділення.

Література

Синдромно орієнтована оториноларингологія у загальній лікарській практиці. Діагностика та раціональна фармакотерапія Д.м.н., професор Попович В.І.