Синдром зниження слуху (приглухуватість)

Приглухуватість – це порушення слуху, яке утруднює мовне спілкування людей у побуті, на виробництві та суспільному житті. Порушення слуху, яке зумовлює приглухуватість, може коливатися від незначного його зниження (т.зв. соціально адекватний слух) до майже повної втрати, що межує з глухотою. Глухота – ступінь зниження слуху, при якій хворий не чує слова, голосно вимовлені близько біля його вуха.

Залежно від порушення функції звукопровідної чи звукосприймальної частин слухового апарату, розрізняють кондуктивну, сенсоневральну і змішану приглухуватість.

Кондуктивна приглухуватість

Спричиняється перешкодою на шляху проведення і посилення звуку. Перешкода виникає на рівні зовнішнього вуха (вади розвитку, сірчані пробки, пухлини, зовнішній отит) або середнього вуха (травматичне пошкодження слухових кісточок і барабанної перетинки, середній отит, адгезивний отит, тубоотит, отосклероз).

Нейросенсорна (сенсоневральна) приглухуватість

На рівні внутрішнього вуха механічні коливання перетворюються в електричні імпульси. Загибель волоскових клітин стає причиною порушення цього процесу. У результаті сприйняття звуків погіршується і спотворюється.

Нейросенсорна приглухуватість може розвинутися при мікроциркуляторних порушеннях у внутрішньому вусі (цукровий діабет, гіпертонічна хвороба, порушення кровообігу в системі хребетних чи інших мозкових артерій та ін.), хворобі Меньєра (підвищенні тиску рідини у внутрішньому вусі), патології слухового нерва і т.д. Причиною нейросенсорної приглухуватості можуть стати деякі інфекційні захворювання (кір, менінгіт, епідемічний паротит, СНІД).

Якщо при дослідженні слуху виявляють елементи як кондуктивної, так і сенсоневральної приглухуватості, говорять про змішану приглухуватість.

Література

Синдромно орієнтована оториноларингологія у загальній лікарській практиці. Діагностика та раціональна фармакотерапія Д.м.н., професор Попович В.І.