Риносинусит є суттєвою хворобою, що, здається, відзеркалює все більшу частоту випадків алергічного риніту та створює значний фінансовий тягар для суспільства(1).
За останнє десятиліття з’явився ряд вказівок, узгоджувальних документів та докладів з епідеміології, діагностики та лікування риносинуситу та НП.(1-6) У 2005 р. було опубліковано перший Європейський доклад з риносинуситу та НП (ЕР3OS).(4-7) Цей перший науково-доказовий доклад було ініційовано Європейською академією алергології та клінічної імунології (EAACI) з метою встановлення того, що відомо про риносинусит та НП, для створення рекомендацій з діагностики та лікування на підставі обґрунтувань та для визначення того, як можна досягти успіху у дослідженнях в цій області. Цей документ було затверджено Європейським ринологічним суспільством. Беручи до уваги значний інтерес до цієї теми та все більшу кількість публікацій, випущених до 2007 р., ми вважали за необхідне обновити документ: EP3OS2007.(1, 5) Ці нові публікації представили кілька важливих рандомізованих досліджень та заповнили деякі прогалини у наших знаннях, що значно змінило наш підхід. Зокрема, вони відіграли важливу роль у розумінні процесу контролю ГРС та допомогли мінімізувати непотрібне використання рентгенологічних досліджень, надмірне вживання антибіотиків та покращити недостатнє використання інтраназальних ГКС.(8) EP3OS2007 мав значний вплив по всьому світі, але, як ми і очікували з часом, багато людей вимагали, щоб ми переглянули його, тому що у наступний період з’явилось багато нових даних. І насправді, одна з його найважливіших ролей полягала у виявленні прогалин в обґрунтуваннях та у стимулюванні колег заповнити їх за допомогою високоякісних досліджень.
Методологія стосовно EPOS2012 була такою ж, що і для інших двох публікацій. Лідерам у цій сфері було запропоновано здійснити критичну оцінку літератури та скласти звіт з закріпленої за ними теми. Всі статті було розіслано до зборів у листопаді, на яких група зібралась в Амстердамі, та впродовж 4-х днів зборів кожен звіт детально обговорювали. Окрім того, проводились додаткові обговорення з важливих проблем та спорів. Нарешті, схеми контролю було ретельно перевірено у світлі деяких нових доступних даних. І нарешті, ми вирішили видалити «3» з назви EPOS2012 (EPOS2012 замість EP3OS2012) для більш легкого відтворення.
Науково-доказова медицина є важливим методом підготовки протоколів. У 1998 р. Центр науково-доказової медицини (ЦНДМ) опублікував свої рівні доказовості, призначені допомогти клінічним лікарям та керівникам найкращим чином використати доступну літературу. Нещодавно з появою нових концепцій та даних ці рівні обґрунтувань було переглянуто (Таблиця 1). Окрім того, було запропоновано ряд інших систем для оцінки якості життя и значущості рекомендацій. Найбільш важливою з них, можливо, є ініціатива GRADE.(9) Для EPOS2012 ми обрали метод збору доказів за допомогою оригінального формату ЦНДМ, але у майбутньому ми плануємо обновити клінічні рекомендації EPOS2012 відповідно до підходу, запропонованого робочою групою GRADE.
|
Ia |
Дані отримані з мета-аналізів чи рандомізованих контрольованих досліджень |
|
Ib |
Дані отримані щонайменше з одного рандомізованого контрольованого дослідження |
|
IIa |
Дані отримані щонайменше з одного контрольованого нерандомізованого дослідження |
|
IIb |
Дані отримані щонайменше з одного іншого типу квазі-експерементального дослідження |
|
III |
Дані отримані з неексперементальних описових досліджень, таких як порівняльні дослідження, кореляційні дослідження та дослідження випадок-контроль |
|
IV |
Дані отримані зі звітів експертних комітетів, думок чи клінічного досвіду авторитетних спеціалістів |
|
A |
Базуються безпосередньо на доказах рівня І |
|
B |
Базуються безпосередньо на доказах рівня ІІ чи екстрапольовані з доказів рівня І |
|
C |
Базуються безпосередньо на доказах рівня ІІІ чи екстрапольовані з доказів рівня І чи ІІ |
|
D |
Базуються безпосередньо на доказах рівня IV чи екстрапольовані з доказів рівня І, ІІ чи ІІІ |
Ця редакція ЕPOS 2012 є сучасним оглядом для спеціалістів, а також для лікарів загальної практики та призначена для:
Загалом, документ було приведено до більшого узгодження, деякі глави було значно розширено, а інші додано. Останні, але не за значенням, роботи з багатьох інших країн світу збагатили наші знання та покращили розуміння.
Серед нових важливих даних, здобутих за останній рік, є інформація з поширеності ХРС у Європі. До того ми спирались на розрахунки, зроблені у США, що вказували на ступінь поширеності 14%. Епідеміологічні критерії EPOS стосовно ХРС з документу 2007 р. пройшли валідацію вперше. Ми показали, що визначення ХРС на підставі симптомів EPOS для епідеміологічного дослідження має помірну надійність з плином часу, є стійким між дослідницькими центрами, не піддається впливу присутності алергічного риніту та не підходить для оцінки географічної мінливості стосовно поширеності ХРС.(11) По-друге, було проведено масштабне епідеміологічне дослідження у межах програми передових досліджень GA(2)LEN у 19 центрах 12 країн, із включенням 50 000 респондентів, до яких застосовувались критерії EPOS для оцінки мінливості поширеності хронічного риносинуситу у Європі. Загальна поширеність ХРС склала 10.9% із помітною географічною мінливістю (у діапазоні 6.9–27.1).(12) Існував міцний зв’язок між астмою та ХРС незалежно від віку, цей зв’язок був міцнішим у суб’єктів одночасно із ХРС та алергічним ринітом (скореговане ВШ: 11.85). ХРС за відсутністю алергічного риніту мав позитивний зв’язок із астмою, що пізно дебютує.
У EPOS2012 ми створили більш чіткий розподіл меж ХРС з носовими поліпами (ХРСзНП) та без носових поліпів (ХРСбезНП).(14) Хоча ці дві формі ХРС у значному ступені перемежовуються стосовно профілю запалення, клінічного прояву та результатів лікування,(1, 15-20) нещодавні роботи вказують на різниці у відповідних профілях запалення(21-26) та результатах лікування.(27) З цієї причини глави щодо ведення хвороби у теперішній час поділено на ГРС, ХРСзНП та ХРСбезНП. До того ж, глави з гострого та хронічного дитячого риносинуситу було повністю перероблено, та застосовано зовсім нове обґрунтування.
Ми щиро сподіваємось, що EPOS залишиться стимулом для постійного високоякісного клінічного догляду та дослідження цього поширеного, але тяжкого типу запальних процесів.