2. Класифікація, визначення та термінологія

2.1. Визначення

2.1.1. Синусит та риносинусит

Риносинусит має на увазі, що риніт та синусит існую спільно, і що фізіологічно та патофізіологічно важко розрізняти ніс та навколоносові пазухи, хоча одна ділянка може бути більш уражена, аніж інша. Цей термін вперше був використаний на початку 1990-х років та набув широкого розповсюдження в усьому світі(1-9).

На рівні первинної ланки, лікарі загальної практики можуть розрізняти риносинусит і риніт, на рівні вторинної ланки ЛОР-хірурги можуть розрізняти фенотипи риносинуситу, а на рівні третинної ланки ринологи можуть розрізняти ендотипи риносинуситу. На рівні первинної ланки пацієнти із симптомами назальної обструкції, виділень з носа, тиску, болю, без баротравми та часто збереженим нюхом ймовірно мають ізольований риніт(10). Окрім того, пацієнти молодшого віку (<35 років) із сезонністю, чіткими загостреннями у відповідь на алерген та залученням інших ділянок (кон’юнктива, легені, шкіра) ймовірно мають риніт(11-13).

2.1.2. Клінічне визначення

2.1.2.1. Дорослі

Риносинусит = запалення носа та навколоносових пазух, що характеризується двома або більше симптомами, одним з яких має бути або закладеність носа/обструкція/застійні явища або виділення з носа (виділення спереду/ззаду носоглотки):

± біль/тиск у ділянці обличчя
± зниження або втрата відчуття нюху
а також
ендоскопічні ознаки:
- назальних поліпів та/або
- слизово-гнійні виділення головним чином із середньої частини носового ходу та/або
- набряк/обструкція слизом головним чином у середній частині носового ходу
  та/або
зміни на КТ:
- зміни у слизовій оболонці в межах остіомеатального комплексу та/або пазух

[Мінімальне потовщення, що охоплює лише 1 або 2 стінки, а не ділянку вустя, малоймовірно представляє риносинусит(14, 15)]

[*Вважається, що симптоми мають високу чутливість, проте низьку специфічність, звідси потреба в об’єктивних даних.]

2.1.2.2. Діти

Риносинусит = запалення носа та навколоносових пазух, що характеризується двома або більше симптомами, одним з яких має бути або закладеність носа/обструкція/застійні явища, або виділення з носа (виділення спереду/ззаду носоглотки):

± біль у ділянці обличчя
± кашель(16)
а також
ендоскопічні ознаки:
- назальних поліпів та/або
- слизово-гнійні виділення головним чином із середньої частини носового ходу та/або
- набряк/обструкція слизом головним чином у середній частині носового ходу та/або
зміни на КТ:
- зміни у слизовій оболонці в межах остіомеатального комплексу та/або пазух

2.1.3. Визначення для епідеміологічних досліджень та загальної лікарської практики

Для епідеміологічних досліджень та загальної лікарської практики визначення базується на сукупності симптомів, зазвичай без огляду ЛОРа або радіологічного дослідження.

2.1.3.1. Гострий риносинусит (ГРС) у дорослих

Гострий риносинусит у дорослих визначається як:

раптове виникнення двох або більше симптомів, одним з яких має бути або закладеність носа/обструкція/застійні явища або виділення з носа (виділення спереду/ззаду носоглотки):

± біль/тиск у ділянці обличчя,
± зниження або втрата нюху
протягом <12 тижнів;
з безсимптомними інтервалами, якщо патологія рецидивує, із підтвердженням по телефону або при співбесіді.

2.1.3.2. Гострий риносинусит у дітей

Гострий риносинусит у дітей визначається як:

раптове виникнення двох або більше симптомів:

закладеність носа/обструкція/застійні явища
або виділення з носа без кольору
або кашель (вдень та вночі)
протягом <12 тижнів;

з безсимптомними інтервалами, якщо патологія рецидивує; із підтвердженням по телефону або при співбесіді.

Слід включити питання про наявність алергічних симптомів (а саме чхання, водянисті виділення з носа, свербіж у носі, вологість і свербіж очей).

2.1.3.3. Рецидивуючий гострий риносинусит (РГРС)

ГРС може виникати одноразово або більше ніж один раз протягом визначеного періоду часу. Це зазвичай виражається в епізодах/рік, проте з повним зникненням симптомів між епізодами.

Рецидивуючим ГРС (РГРС) вважається >4 епізоди на рік із безсимптомними інтервалами(3, 17).

2.1.3.3. Визначення хронічного риносинуситу в дорослих

Хронічний риносинусит (з або без назальних поліпів) у дорослих визначається як:

наявність двох або більше симптомів, одним з яких має бути або закладеність носа/обструкція/застійні явища або виділення з носа (виділення спереду/ззаду носоглотки):

± біль/тиск у ділянці обличчя;
± зниження або втрата нюху;
протягом ≥12 тижнів;
із підтвердженням по телефону або під час особистого спілкування.

2.1.3.4. Визначення хронічного риносинуситу в дітей

Хронічний риносинусит (з або без назальних поліпів) у дітей визначається як:

± біль/тиск у ділянці обличчя;
± кашель;
протягом ≥12 тижнів;
із підтвердженням по телефону або під час особистого спілкування.

2.1.4. Визначення для досліджень

З дослідницькою метою гострий риносинусит визначається так само, як у клінічному визначенні. Бактеріологічне (забір із синусів, культура із середньої частини носового ходу) та/або радіологічне дослідження (КТ) бажані, проте не обов’язкові. З дослідницькою метою хронічний риносинусит визначається так само, як у клінічному визначенні та повинен спиратися на фенотипи та ендотипи, з або без попереднього хірургічного втручання. Також це може включати додатковий аналіз на наявність інших супутніх патологій.

2.1.4.1. Визначення хронічного риносинуситу, якщо раніше не проводилося хірургічне втручання

Хронічний риносинусит із назальними поліпами: двосторонні, ендоскопічно візуалізуються в середній частині носового ходу.

Хронічний риносинусит без назальних поліпів: поліпи не візуалізуються в середній частині носового ходу, якщо необхідно після застосування деконгестанту.

Це визначення враховує широкий спектр захворювань у межах ХРС, включно з поліпоїдними змінами в синусах та/або в середній частині носового ходу, проте виключає поліпоїдні захворювання носової порожнини для запобігання співпадіння.

2.1.4.2. Визначення хронічного риносинуситу, якщо раніше проводилося хірургічне втручання

Оскільки хірургічне втручання змінило анатомію бічної стінки, наявність поліпів визначається як двосторонні дефекти на ніжках порівняно зі слизовою оболонкою у вигляді бруківки >6 місяців після хірургічного втручання при ендоскопічному дослідженні. Усі захворювання слизової оболонки без очевидних поліпів слід розглядати як хронічний риносинусит без назальних поліпів.

2.1.4.3. Супутні захворювання для додаткового аналізу в дослідженні

Наступні стани слід розглядати для додаткового аналізу:

Захворювання дихальної системи, спричинене НПЗП (N-ERD). Чутливість до аспірину на основі позитивного результату перорального, бронхіального або назального провокаційного тесту або відомого анамнезу.
Бронхіальна астма/бронхіальна гіперреактивність/хронічне обструктивне захворювання легень (ХОЗЛ)/бронхоектатична хвороба на основі симптомів, досліджень функції дихання;
Алергія, спираючись на специфічний сироватковий імуноглобулін Е (IgE) або ін’єкційну шкірну пробу (SPT);
Загальний сироватковий IgE (ефективність лікування може залежати від рівня IgE);
Рівні еозинофілів у крові та тканині.

2.1.4.4. Винятки з загальних досліджень

Пацієнтів із такими захворюваннями слід виключити з загальних досліджень, проте можна включати в певні дослідження, залежно від фенотипу:

Кістозний фіброз на основі позитивного результату потової проби або алелей ДНК;
Тяжкий імунодефіцит (вроджений або набутий);
Вроджені мукоциліарні порушення (наприклад, первинна циліарна дискінезія (ПЦД));
Неінвазивні грибкові «кулі» та інвазивна грибкова хвороба;
Системний васкуліт та гранулематозні захворювання;
Вживання кокаїну;
Неоплазія.

2.2. Класифікація ХРС

Координаційна група EPOS2020 вирішила розглядати ХРС в контексті первинного та вторинного (рисунки 2.2.1. та 2.2.2.) та розділяти кожен на місцеву та дифузну форму на основі анатомічного поширення.

Рисунок 2.2.1. Класифікація первинного ХРС (адаптована з Grayson et al(154))

АГРС – алергічний грибковий риносинусит; CCAD – алергічне захворювання центральних компартментів; ХРС – хронічний риносинусит; ХРСзНП – хронічний риносинусит із назальними поліпами; еХРС – еозинофільний ХРС; OMC – остіомеатальний комплекс.

Рисунок 2.2.2. Класифікація вторинного ХРС (адаптовано з Grayson et al(154)).

ПЦД – первинна циліарна дискінезія, ХРС – хронічний риносинусит; МВ – муковісцидоз; ГПА – гранулематоз із поліангіїтом (хвороба Вегенера); ЕГПА – еозинофільний гранулематоз із поліангіїтом (хвороба Черджа-Стросс);

У випадку первинного ХРС, захворювання розглядається за домінуючим ендотипом, або типу 2 або не типу 2 (див. 1.5.2.2.). У подальшому клінічно місцевий первинний ХРС поділяється на два фенотипи – алергічний грибковий риносинусит (АГРС) або ізольований синусит. У випадку дифузного ХРС клінічні фенотипи в основному представлені еХРС та не-еХРС, що зумовлюється кількісним гістологічним визначенням кількості еозинофілів, тобто число/поле зору під великим збільшенням, яке за погодженням групи EPOS становить 10/п.з. або більше.

Вторинний ХРС, знову ж, поділяється на місцевий та дифузний, а далі розглядається за чотирма категоріями, залежно від місцевої патології, механічних, запальних та імунологічних факторів. Відповідно включений перелік клінічних фенотипів як показано.

2.3. Тривалість (у дорослих та дітей)

2.3.1. Гострий <12 тижнів із раптовим початком та повним зникненням симптомів (<4 тижнів ICOR)(4, 7-9) (рисунок 2.3.1.)

EPOS розрізняє гострий вірусний риносинусит, гострий риносинусит після перенесеної вірусної інфекції та гострий бактеріальний риносинусит.

2.3.1.1. Застуда

Гострий вірусний риносинусит: тривалість симптомів <10 днів

2.3.1.2. Гострий риносинусит після перенесеної вірусної інфекції

Погіршення симптомів >5 днів або персистуючі симптоми >10 днів з тривалістю <12 тижнів

2.3.1.3. Гострий бактеріальний

Визначається щонайменше за трьома симптомами/ознаками:

слиз без кольору;
сильний місцевий біль;
температура >38°C;
зростання ШОЕ/СРБ;
посилення нездужання.

Було відзначено, що в багатьох випадках гострого бактеріального риносинуситу, захворювання одностороннє(18).

(Див. розділ 4 для розширеного обговорення.)

2.3.2. Затяжний гострий риносинусит

Ми визнаємо, що загалом гострий риносинусит триває максимум кілька тижнів. У літературі було запропоновано безліч різних класифікацій. У минулому інколи застосовували термін «підгострий», щоб заповнити місце між гострим та хронічним риносинуситом.

Рисунок 2.3.1. Визначення гострого риносинуситу.

Погіршення симптомів через 5 днів або персистуючі симптоми після 10 днів з тривалістю менше, ніж 12 тижнів

Однак, група EPOS вирішила, що окремий термін для опису пацієнтів із затяжним гострим риносинуситом не потрібен, оскільки кількість пацієнтів, які мають такий затяжний перебіг, невелика, а також існує дуже мало даних з доказовими рекомендаціями щодо ведення таких пацієнтів.

2.4. Тяжкість захворювання

2.4.1. Ступінь тяжкості

Легкий = ВАШ 0-3
Помірний = ВАШ >3-7
Тяжкий = ВАШ >7-10

На основі ВАШ від 0 до 10 (не турбує – неможливо терпіти)(19)

ВАШ >5 впливає на ЯЖ пацієнта (оцінюється лише у дорослих із ХРС)

Ступінь тяжкості за ВАШ корелює із SNOT 22(20, 21)

2.4.2. SCUAD: Тяжке хронічне захворювання верхніх дихальних шляхів (22)

Пацієнти, чиї симптоми неадекватно контролюються, незважаючи на адекватне (тобто ефективне, безпечне, належне) фармакологічне лікування на основі рекомендацій. Включає тяжкий неконтрольований алергічний риніт, неалергічний риніт, хронічний риносинусит, N-ERD або професійні хвороби дихальних шляхів. Визначається погіршенням якості життя (ЯЖ), соціального функціонування, сну, успішності в школі/на роботі.

2.4.3. Гострі ускладнення

Раптовий початок захворювання поза його місцем.

2.5. Загострення проти рецидиву

Загострення: погіршення стану здоров’я [Oxford English Dictionary (OED)] – означає посилення проблеми на тлі захворювання(23) як тяжке загострення хронічного риносинуситу (AECRS) (див. також 5.1.3.) Рецидив: повернення, повторення, те, що трапляється знову (OED); означає епізод хвороби після безпроблемного періоду.

Також, у літературі можна знайти термін «гострий або хронічний».

Координаційна група EPOS вирішила, що термін «загострення ХРС» більш допустимий, а також відповідає терміну, який застосовується для інших респіраторних захворювань, таких як бронхіальна астма.

2.6. Контроль та невдачі

2.6.1. Контролювати: домінувати, командувати, тримати в руках, регулювати (OED) (див. розділ 2.22.)

Стадія захворювання, коли пацієнти не мають симптомів, або симптоми суттєво не впливають на якість життя, якщо можливо разом зі здоровою або майже здоровою слизовою оболонкою та потребою лише в місцевих препаратах.

Для бронхіальної астми рекомендації Глобальної ініціативи з астми (GINA) визначили термін «контроль» як ефективне лікування клінічних характеристик захворювання, включно з симптомами, пробудженням вночі, застосуванням інгаляційних бронхолітиків, обмеженням фізичної активності та функціями легень, а також майбутній ризик серйозних наслідків. Було встановлено три рівні контролю бронхіальної астми (добре контрольована, частково контрольована та неконтрольована)(24).

2.6.2. Невдача: неконтрольована

За ВАШ від 0 до 10, частково контрольовані або неконтрольовані пацієнти матимуть симптоми закладеності носа, виділень із носа, болю/тиску у ділянці обличчя, зменшення відчуття запаху та порушення сну >5 на додаток до результатів назальної ендоскопії та потреби в терапії порятунку.

2.6.3. Риносинусит, що важко піддається лікуванню

Пацієнти, які мають постійні симптоми риносинуситу, незважаючи на належне лікування (рекомендовані медикаменти та хірургічне лікування). Хоча більшість пацієнтів із ХРС можуть контролювати його, деякі пацієнти не можуть цього досягти навіть за умови проведення максимального медикаментозного та хірургічного лікування.

Пацієнти, які не досягають належного рівня контролю, незважаючи на адекватне хірургічне лікування, лікування інтраназальними кортикостероїдами та проведенням до двох коротких курсів антибіотикотерапії або системних кортикостероїдів за останній рік, можуть вважатися такими, що страждають на риносинусит, що важко піддається лікуванню.

2.7. Фенотип

Організм, який відрізняється від інших за клінічними ознаками, наприклад, N-ERD із застосуванням симптомів, ендоскопії ± NPs, ± КТ.

2.8. Ендотип

Риси в межах одного організму, наприклад підвищення рівня IgE, IL-5, еозинофілія, періостин та спирається на патофізіологічний механізм.

2.9. Супутні захворювання

2.9.1. Супутнє захворювання

Супутнє захворювання – це наявність одного або більше додаткових захворювань або патологічного стану, що перебігає сумісно з первинним захворюванням або патологічним станом, або будь-яка визначена додаткова нозологічна одиниця, що існувала або може виникнути під час перебігу захворювання у пацієнта, який має вказане досліджуване захворювання. При хронічному риносинуситі вони поділяються на респіраторні та інші системні стани.

2.9.2. Комплексне захворювання дихальних шляхів

Патологічний континуум внаслідок взаємодії між верхніми та нижніми дихальними шляхами при алергії, бронхіальній астмі, інфекціях та запаленні(25).

2.10. Медикаментозне лікування

2.10.1. Максимальне

Найбільш можливе, найкраще.

2.10.2. Належне

Найбільше підходить за цих обставин.

2.10.3. Адекватне

Задовільне або підходить за обсягом, достатнє лише щоб досягти бажаного ефекту.

2.10.4. Достатнє

Те саме, що й адекватне.

2.10.5. Індивідуалізоване

Специфічне або адаптоване під конкретний стан чи особу (як при точній/персоналізованій медицині).

2.10.6. Найкраще

Найкращий, найпрекрасніший, топовий, передовий, провідний, винятковий, елітний, престижний, перший, головний, основний, першочерговий, найвищої якості, найвидатніший, неперевершений, екстраординарний, не має рівних, пречудовий, дивовижний, нездоланний, не має аналогів, неповторний, безпрецедентний, непереможний, найсприятливіший, оптимальний, найвищий, незрівнянний, ідеальний, прекрасний (OED).

2.10.7. Оптимальний

Те саме, що і «найкраще»!

Із цих термінів координаційна група EPO2020 надає перевагу терміну «належне медикаментозне лікування».

2.11. Хірургічне лікування

2.11.1. Поліпектомія

Видалення поліпів із носа або порожнини після хірургічного втручання без зміни кісткової анатомії.

2.11.2. Мінімальне

Найменший обсяг видалених тканин, необхідний для клінічного покращення, збереження слизової оболонки.

2.11.3. Повне, як при «Повній FESS»

Повне розкриття синуса, включно з передньою та задньою етмоїдектомією, антростомією середньої частини носового ходу (ймовірно великі), сфеноїдотомією та фронтальним розкриттям (наприклад, Draf IIa).

2.11.4. Розширене

Застосовується у тому ж контексті, що і «повна» (наприклад, Draf III), проте також може включати розширення між межами синусів, тобто основою черепа, очною ямкою, крилопіднебінною та підскроневою ямкою.

2.11.5. Радикальне

Також застосовується у тому ж контексті, що і «повна», проте може включати значне видалення запаленої/дисфункціональної слизової оболонки.

2.11.6. Функціональне

Включає відновлення фізіології та зазвичай, хоча не винятково, застосовується для ендоскопічної хірургії навколоносових пазух. Воно повинно відповідати таким критеріям:

Створювати порожнину синуса, що включає природний отвір;
Дозволяти адекватну вентиляцію синуса;
Сприяти мукоциліарному кліренсу;
Сприяти введенню топічних препаратів.

2.12. Точна медицина проти персоналізованої медицини

2.12.1. Точна медицина

Медична допомога, створена для оптимізації ефективності терапевтичної користі для певних груп пацієнтів, особливо через застосування генетичного або молекулярного профілювання і пристосування лікування для конкретної особи.

2.12.2. Персоналізована медицина

Різновид медичної допомоги, при якому лікування персоналізоване для конкретного пацієнта.

2.13. Тягар риносинуситу

2.13.1. Якість життя

Стандарт здоров’я, комфорту та щастя, що переживає індивід або група.

2.13.2. Результати

Результати – суб’єктивні/об’єктивні; пацієнт/фахівець; універсальний/специфічний для захворювання.

2.13.3. Витрати

Прямі та непрямі (витрати, що прямо або непрямо відносяться до лікування самого по собі (можуть бути фіксовані та варіабельні)).

2.14. Вік

2.14.1. Дитина

Молода людина, що не досягла віку статевої зрілості або законного віку повноліття, тобто неповнолітня.

2.14.2. Дитяча

Медична допомога, що надається немовлятам, дітям та підліткам. Максимальний вік варіює, наприклад, до 21 року в США.

2.14.3. Дорослий

Законно дорослий – це особа, що досягла повноліття, а отже вважається незалежною, самодостатньою та відповідальною, наприклад >18 років у Великій Британії.

2.15. Шляхи комплексного лікування

Шлях комплексного лікування (ШКЛ) – це мультидисциплінарний план попереджувального лікування, що втілюється в належний момент часу для допомоги пацієнту із певним станом або сукупністю симптомів прогресивно проходити через клінічний процес до позитивних наслідків.

2.16. Резистентність до терапії проти рефрактерності

2.16.1. Резистентний

Такий, що важко піддається лікуванню або з яким важко справитися, не відповідає на лікування.

2.16.2. Рефрактерний

Стійкий до лікування.

Відповідно до OED резистентний та рефрактерний є синонімами.

Координаційна група EPOS надає перевагу «резистентному».

2.17. Промивання носа/лаваж/зрошування/полоскання

2.17.1. Промивання носа

Потік води, що застосовується з очищувальною метою.

2.17.2. Лаваж

Терапевтичне промивання органа.

2.17.3. Зрошування

Вимивання або прополіскування рани чи порожнини тіла потоком води.

2.17.4. Полоскання

Очищення рідиною.

Координаційна група EPO2020 надає перевагу «зрошуванню» або «промиванню».

2.18. Імуномодуляція та імунотерапія

2.18.1. Імуномодуляція

Імуномодуляція включає всі терапевтичні втручання, спрямовані на модифікацію імунної відповіді, та є основним терміном координаційної групи EPO2020. При лікуванні риносинуситу вона включає застосування біологічних агентів та макролідів.

2.18.2. Імунотерапія

Лікування для стимуляції або відновлення здатності імунної системи боротися з інфекціями та захворюваннями АБО лікування чи профілактика захворювання (наприклад, аутоімунного захворювання, алергії або раку), що включає стимуляцію, посилення, супресію або десенсибілізацію імунної системи. Зазвичай цей термін застосовується відносно лікування алергії.

2.18.3. Біологічна терапія

Тип лікування, що використовує речовини, виготовлені з живих організмів, для лікування захворювання.

2.19. Алергія

2.19.1. Алергія

Пошкоджувальна відповідь імунної системи організму на речовину, особливо певний харчовий продукт, пилок, хутро або пил, до якого розвинулася гіперчутливість.

2.19.2. Алергічний риніт

Симптоматичне IgE-обумовлене запалення слизової оболонки носа(26). IgE-обумовлений запальний стан у порожнині носа, що виникає внаслідок взаємодії сенсибілізованої особи з алергеном(27).

2.19.3. Ентопія або місцевий алергічний риніт (МАР)

Фенотип алергічного риніту, що характеризується місцевою назальною алергічною відповіддю у пацієнтів із негативною ін'єкційною шкірною пробою на інгаляційні алергени та без виявлення специфічних сироваткових IgE. Діагноз спирається на позитивну відповідь на назальну провокацію алергеном(28-30).

2.19.4. Атопія

Атопія стосується генетичної тенденції до розвитку алергічних захворювань, таких як алергічний риніт, бронхіальна астма та атопічний дерматит (екзема). Атопія зазвичай асоційована з підвищеною імунною відповіддю на поширені алергени, особливо інгаляційні алергени та харчові алергени(26).

Генетична схильність до розвитку алергічної реакції (такої як алергічний риніт, бронхіальна астма або атопічний дерматит) та виробляти високі рівні IgE при взаємодії з антигенами з навколишнього середовища, і особливо під час вдихання або споживання всередину.

Успадкована схильність до вироблення IgE-антитіл(27).

2.19.5. Атопічний марш

Прогресування від атопічного дерматиту у немовлят та дітей до алергічного риніту та/або бронхіальної астми(31).

2.20. Тривалість антибіотикотерапії

2.20.1. Короткотривала

Застосовується для 2-3-5-7-10-14 днів у літературі.

2.20.2. Довготривала

>2 тижнів, тобто 4, 6, 8, 10, 12, тощо, до декількох років.

Координаційна група EPO2020 вирішила вважати термін «короткотривала» як таку, що тривала чотири тижні або менше, враховуючи, що в загальній практиці тривалість зазвичай становить <10 днів, а >4 тижні будуть вважатися «довготривалою».

Вони також визнали, що мета короткотривалого лікування відрізнялася від довготривалого. Короткотривале лікування зазвичай призначається при тяжкій бактеріальній інфекції, у той час як довготривале лікування призначається через його імуномодулюючі властивості.

2.21. Інші визначення

2.21.1. Еозинофільний грибковий риносинусит проти «алергічного» грибкового риносинуситу

Координаційна група EPO2020 обговорювала застосування цього сукупного терміна для грибкового риносинуситу проте було вирішено, що необхідно залишити «алергічний» грибковий риносинусит як основний термін через широке застосування, враховуючи, що не всі випадки мають дані про наявність алергічної реакції на грибок, тобто позитивний прік-тест та/або специфічні IgE.

Було вирішено, що необхідно залишити «алергічний» грибковий риносинусит як основний термін через широке застосування.

2.21.2. Еозинофільний риносинусит (еХРС)

Вимагає підрахунку кількості еозинофілів, тобто числа/поле зору під великим збільшенням, що варіює в літературі [8-12/п.з. під великим збільшенням (400x)](32, 33).

Координаційна група EPO2020 надає перевагу 10/п.з. під великим збільшенням.

2.21.3. Алергічне захворювання центральних компартментів

Варіант ХРС з поліпоїдними змінами усього центрального синоназального компартменту (тобто середня та верхня носова раковина, а також задньоверхня носова перегородка), у той час як слизова оболонка латерального синусу залишається відносно нормальною, ймовірно внаслідок алергії(34).

2.22. Концепція контролю ХРС

2.22.1. Вступ

Основною метою будь-якого лікування, особливо при хронічних захворюваннях, є досягнути та зберегти клінічний контроль, що може визначатися як стадія захворювання, коли пацієнт не має симптомів, або симптоми не впливають на якість життя (ЯЖ)(35).

Рисунок 2.22.1. Оцінка сучасного клінічного контролю ХРС.

	EPOS 2020: Оцінка сучасного клінічного контролю ХРС (за останній місяць)
	Контрольована (усе наступне)	Частково контрольований (наявний щонайменше 1)	Неконтрольована (3 або більше)
Закладеність носа1	Немає або не турбує²	Наявна більшість днів тижня³	Наявна більшість днів тижня³
Ринорея/виділення по задній стінці глотки¹	Мало та слизові²	Слизово-гнійні більшість днів тижня³	Слизово-гнійні більшість днів тижня³
Біль у ділянці обличчя/тиск¹	Немає або не турбує²	Наявна більшість днів тижня3	Наявна більшість днів тижня3
Нюх¹	Нормальний або тільки незначно порушений²	Порушений³	Порушений³
Порушення сну або втома1	Відсутнє²	Наявне³	Наявне³
Назальна ендоскопія (за наявності)	Здорова або майже здорова слизова	Уражена слизова⁴	Уражена слизова⁴
Терапія порятунку (за останні 6 місяців)	Немає необхідності	Необхідний 1 курс терапії порятунку	Симптоми (як зазначено вище) персистують, незважаючи на терапію порятунку
¹ Симптоми ХРС; ² Для дослідження ВАШ ≤5; ³ Для дослідження ВАШ >5; ⁴ Показує наявність назальних поліпів, слизово-гнійних виділень або запалення слизової оболонки

Багато засобів використовується на сьогоднішній день у щоденній клінічній практиці та в контексті досліджень для оцінки різних аспектів контролю за захворюванням при хронічному риносинуситі (ХРС). Вони включають ЯЖ та опитувальники щодо тяжкості симптомів, проте також більш об’єктивні вимірювання, такі як шкали ендоскопічної оцінки. Проте концепція контролю захворювання відносно нова в галузях, пов’язаних із хронічним риносинуситом (ХРС). Європейський узгоджувальний документ із риносинуситу (EPOS) 2012 включав критерії оцінки контролю ХРС, для врахування нестачі інформації щодо застосування та інтерпретації існуючих інструментів у контексті контролю захворювання (рисунок 2.22.1). Така система стадіювання може бути корисною в клінічній практиці для оцінки тягаря захворювання, для проведення лікування та оцінки якості медичної допомоги, особливо оскільки існує значна група пацієнтів із ХРС, з неконтрольованою формою захворювання, незважаючи на проведення комбінації адекватного медикаментозного лікування та ендоскопічної хірургії навколоносових пазух (ESS) відповідно до доказових рекомендацій(35, 36). Безліч факторів можуть бути пов’язані з неадекватним контролем захворювання і важливо відразу визначити цю групу пацієнтів для ідентифікації та враховувати ці сприятливі фактори, а також оптимізувати лікування ХРС(36).

Окрім того, концепція контролю може бути застосована в контексті дослідження для кращої характеристики груп пацієнтів або як засіб вимірювання наслідків для превентивних або терапевтичних втручань. Основною метою будь-якого лікування, особливо при хронічних захворюваннях, є досягнути та зберегти клінічний контроль, що може визначатися як стадія захворювання, коли пацієнт не має симптомів, або симптоми не впливають на якість життя. Експертна комісія EPOS запропонувала поєднати тяжкість симптомів пацієнта, поверхню слизової оболонки порожнини носа та застосування медикаментів як параметри контролю. Запропонований контрольний тест для ХРС враховує наявність і тяжкість чотирьох основних синоназальних симптомів, порушення сну та/або втома, назальна ендоскопічна оцінка та необхідність в пероральному застосуванні препаратів. На основі наявності жодного, одного або більшої кількості пунктів із цього списку, пацієнти поділяються на тих, хто має контрольований, частково контрольований та неконтрольований риносинусит.

2.22.2. Затвердження критеріїв контролю захворювання EPOS 2012

Оскільки критерії контролю ХРС, запропоновані координаційною групою EPOS у 2012 році, більшою мірою спираються на думку, ніж на дані, виникла необхідність у подальшій верифікації.

Систематичний пошук літератури щодо контролю ХРС знайшов три документи, узагальнені в таблиці 2.22.1.

У дослідженні van der Veen et al. 19,5% пацієнтів (n=389) підпадали під критерії добре контрольованого ХРС, будучи оціненими через 3-5 років після ESS, у той час як 36,8% мали частково контрольований та 43,7% мали неконтрольований ХРС(37). Дуже стабільні результати відмічалися в меншому (n=47), проспективному дослідженні з 12-річним періодом спостереження Calus et al., де 40% пацієнтів були неконтрольованими протягом 6 років після ESS, 44% були частково контрольованими і лише 16% були повністю контрольованими(38). Хоча відсоток неконтрольованих пацієнтів після хірургічного втручання був схожим в обох дослідженнях, він був на диво високим, оскільки розуміння успішності FESS на сьогоднішній день оцінюється вище із повідомленнями про частоту успіху максимум у 80% випадків(39).

Таблиця 2.22.1. Огляд клінічних досліджень, що використовували критерії контролю EPOS (березень 2012 – червень 2019).

Дослідження	Цілі	Методи
Snidvongs, 2014(41)	Для розробки системи стадіювання контролю за хронічним риносинуситом (ХРС), що передбачає думку пацієнта та лікаря. Це включало дослідження потенціалу передбачення для системи стадіювання запропонованого Європейського узгоджувального документа з риносинуситу (EPOS) 2012 та інших можливих систем оцінювання на основі симптомів пацієнта та об’єктивних критеріїв.	Дизайн: Проспективне дослідження Популяція: Пацієнти дорослого віку з ХРС, яким проводилася ESS, були відібрані зі спеціалізованої клініки. Метод: Пацієнти (n = 106) поверталися через 6 місяців та 12 місяців після ESS. Дані про симптоми, оцінку за ендоскопічною шкалою та застосовані системні препарати збиралися при кожному візиті поряд із повідомленням лікаря та пацієнта про його стан, як «контрольовані», «частково контрольовані» або «неконтрольовані». Для модулювання системи стадіювання застосовувалась порядкова регресія. Були оцінені критерії EPOS та різні комбінації. Були проаналізовані критерії Каппа між системою стадіювання та повідомленнями пацієнта/лікаря.
van der Veen, 2017(37)	Для дослідження ступеня контролю за ХРС, використовуючи найновіші критерії контролю EPOS через 3-5 років після функціональної ендоскопічної хірургії навколоносових пазух (FESS) та встановлення зв’язку цих даних із балами за шкалами симптомів (ВАШ та SNOT-22). Для вивчення впливу проведеної назальної ендоскопії на визначення рівнів контролю пацієнтів на основі критеріїв EPOS.	Дизайн: Крос-секційне дослідження Популяція: Дорослі пацієнти з ХРС, яким була проведена двостороння FESS з приводу хронічного запального захворювання навколоносових пазух за 3-5 років до проведення дослідження, були включені в дослідження. Метод: Пацієнти одержували поштою анкети, що містили запитання щодо контрольних понять відповідно до критеріїв контролю EPOS, оцінок візуальної аналогової шкали (ВАШ) для загальних та окремих синоназальних симптомів, опитувальників щодо синоназальних наслідків (SNOT)-22 та коротких опитувальників (SF)-36. 389 з 560 пацієнтів, задіяних у дослідженні, повернули заповнений опитувальник (частота відповіді – 69,0%). Серед пацієнтів, що відповіли, 81 (20,8%) прийняли запрошення для добровільного амбулаторного візиту, де проводилася назальна ендоскопія.
Calus, 2019(38)	Для відстеження рецидивування та ревізійних хірургічних втручань протягом 12 років після ендоскопічного хірургічного втручання на навколоносових пазухах у пацієнтів із ХРСзНП. Для затвердження критеріїв контролю EPOS 2012	Дизайн: Проспективне дослідження, хоча критерії контролю EPOS були оцінені ретроспективно. Популяція: Спостерігалися дорослі пацієнти (n = 47) з ХРСзНП, яким здійснювали первинне або повторне розширене ендоскопічне хірургічне втручання на навколоносових пазухах. Метод: Клінічні симптоми, загальна оцінка для ендоскопічно виявлених назальних поліпів та маркери запалення в тканині, назальних секретах та сироватці крові оцінювалися перед, через 6 та через 12 років після хірургічного втручання.

Слід зазначити, що пацієнти, включені в дослідження van der Veen et al. та Calus et al., лікувалися в спеціалізованому медичному центрі для лікування ринологічних захворювань, які спричиняють зсув до більш тяжкого спектру захворювання. Також рівень успішності в інших дослідженнях визначався як симптоматичне покращення після FESS та знаходження в групі із неконтрольованим захворюванням звичайно не виключає позитивного впливу хірургічного втручання. Це також продемонстроване в дослідженні van der Veen et al., де 10 з 21 пацієнта (47,6%), кому телефонували та запитували, як вони досягли контролю ХРС після FESS, вважали себе такими, які контролюють ХРС. Коли для цих пацієнтів застосовувалися критерії EPOS, лише четверо з них (19,1%) відповідали критеріям контрольованості(37). Calus et al. також концентрувалися на тому, як пацієнти оцінювали свій стан. Через дванадцять років після FESS 97,4% пацієнтів повідомляли про загальне терапевтичне полегшення (21,1% про повне, 36,8% значне, 26,3% помірне та 13,2% про незначне полегшення з часом)(38). Що до розподілення пацієнтів за 3 категоріями контролю EPOS, була виявлена суттєва зміна в бік підвищення контролю через 6 (p = 0,001) та 12 років (p <0,001) після хірургічного втручання порівняно з розподілом перед FESS(38). Через свій крос-секційний дизайн, покращення контролю захворювання не могло бути оцінене van der Veen et al., оскільки не було доступних даних про період до операції. Вони побачили значно вищу частку жінок порівняно з чоловіками в неконтрольованій групі. Пацієнти із ревізійним FESS не так часто були контрольованими порівняно з тими, які мали первинне FESS, припускаючи, що вони можуть формувати групу пацієнтів, яких важче лікувати. Непереносимість аспірину була також асоційована з нижчими відсотками контролю ХРС після FESS(37). Перше порівняння проводилося між оцінкою контролю ХРС EPOS за обома ВАШ загальних симптомів та шкалами SNOT-22(37). Звичайні оцінки загальних назальних симптомів за ВАШ у контрольованих, частково та неконтрольованих групах становили 0,8; 2,7 та 5,7, відповідно. Середні значення за шкалами SNOT-22 відповідно становили 9,7; 22,2 та 44,8(37).

Van der Veen et al. також оцінювали практичну користь назальної ендоскопії для визначення контролю захворювання у пацієнтів із ХРС. У 95,1% випадків проведення назальної ендоскопії не спричиняло зсуву категорії контролю, що визначалася лише за наявністю симптомів та застосуванням системних препаратів(37). Хоча назальна ендоскопія описується як необов’язкова («якщо доступна») в критеріях контролю EPOS, це може бути перешкодою до їх застосування в деяких протоколах досліджень, як це також згадувалося авторами винятково одного з досліджень в огляді(40). Це особливо справедливо для масштабних досліджень та/або досліджень із залученням інших спеціалістів, але не ЛОРів.

Snidvongs et al. провели проспективне дослідження, у якому 106 пацієнтів із ESS були оцінені через 6 та 12 місяців після хірургічного втручання для дослідження того, чи система стадіювання контролю ХРС EPOS 2012, або будь-яка її модифікація, корелює із повідомленнями про захворювання і пацієнта, і лікаря(41). Вони обрали модифіковану систему стадіювання, застосовуючи Назальну обструкцію, Системні препарати та Ендоскопічні ознаки запалення («NOSE») на основі прогнозованої значущості.

Більш точно, вони оцінювали, які симптоми були, як окремий фактор, асоційовані з повідомленням пацієнта (назальна обструкція p = 0,02) та які дані назальної ендоскопії були, як єдиний фактор, асоційовані з повідомленням лікаря про прогресування захворювання (ендоскопічні ознаки запалення слизової оболонки p <0,001 і густі та/або гнійні виділення з носа p = 0,01). На жаль, дані щодо застосування критеріїв контролю EPOS достатньо обмежені, і не можна провести порівняння з результатами інших досліджень, наприклад, розподілу пацієнтів за різними категоріями контролю EPOS перед та (через 6 та 12 місяців) після хірургічного втручання. Після аналізу Каппа-зв’язків між системами стадіювання, а також повідомлень пацієнта та лікаря вони дійшли висновку, що як критерій контролю EPOS, так і NOSE мали значний зв’язок із цими повідомленнями. Вони пропонують систему NOSE як модифіковану версію критеріїв EPOS, оскільки в ній менше критеріїв (тобто менше симптомів) для оцінки, і вони знайшли кращий зв’язок з оцінкою контролю лікарем та пацієнтом у своєму дослідженні. Зі статті повністю не зрозуміло, як були встановлені критерії контролю захворювання, що використовувалися в цих повідомленнях пацієнта та лікаря. Це важливий аспект для міркування, оскільки вони більшою мірою визначають первинний наслідок цього дослідження, а саме, каппа-зв’язок, між цими повідомленнями та різними досліджуваними системами стадіювання контролю за захворюванням.

Два інші дослідження згадували критерії контролю EPOS, проте не використовували їх в реальних дослідженнях серед пацієнтів із ХРС, та з цієї причини не наведені в таблиці 2.22.1.

Першою була стаття, опублікована Hellings et al. in 2013(36). Вони робили огляд сучасного стану справ щодо контролю і алергічного риніту, і ХРС, підкреслюючи важливість цієї концепції для визначення пацієнтів із поганим контролем захворювання. Вони пропонують алгоритм лікування ХРС відносно категорій контролю, представлених в EPOS 2012, із запропонованим лікуванням на основі алгоритмів лікування EOS 2012. По-друге, вони описують широкий діапазон факторів, що можуть впливати на недостатній контроль, та поділяють їх на чотири категорії: фактори, пов’язані із захворюванням, фактори, пов’язані з діагностикою, фактори, пов’язані з лікуванням, та фактори, пов’язані з пацієнтом.

Інша стаття, опублікована Doulaptsi et al. у 2018 році пов’язує оцінки за ВАШ та SNOT-22 у 180 пацієнтів із ХРС(40). Вони згадують критерії контролю ХРС EPOS 2012, проте прийняли рішення, що їх застосування не було можливим у дослідженні з надісланим опитувальником. Замість цього, вони використовували ВАШ загальних назальних симптомів для оцінки контролю захворювання, застосовуючи такі порогові значення: добре контрольований (ВАШ ≤ 2), частково контрольований (ВАШ >2 і ≤5), неконтрольований (ВАШ > 5). Ці порогові значення спиралися на дослідженні van der Veen et al. та також нещодавно застосовувалися в мобільному додатку для пацієнтів із ХРС, розробленому Європейським форумом з дослідження та навчання щодо алергії та захворювань дихальних шляхів (EUFOREA)(37, 42).

2.22.3. Альтернативні засоби (непрямої) оцінки контролю ХРС

Усі клініцисти, залучені до лікування ХРС, мають за мету досягти клінічного контролю у своїх пацієнтів. Проте, методи, які застосовуються для оцінки контролю ХРС в щоденній практиці, все ще дуже неоднорідні, а ідея контрольованого захворювання може відрізнятися у клініцистів. Одноманітність рутинного застосування та інтерпретації існуючих засобів оцінки контролю ХРС відсутня, оскільки все ще не було досягнуто консенсусу щодо критеріїв оцінки. Це відбувається на відміну від критеріїв оцінки контролю астми в рекомендаціях GINA (Глобальної ініціативи з астми), які широко визнаються та рекомендуються як належна клінічна практика(43).

Окрім критеріїв контролю ХРС, запропонованих EPOS 2012, у клінічній практиці та дослідженнях вже застосовується багато інших засобів оцінки (елементів) контролю, тяжкості захворювання та/або якості життя. У 2017 році був відібраний Основний звід наслідків для чотирьох ключових доменів ХРС у дослідженні CHROME. Для домену «контроль захворювання» вони запропонували три засоби вимірювання: потреба в системних препаратах (стероїдах або антибіотиках), перехід до хірургічного втручання та ендоскопічна шкала Ланда-Кеннеді(44).

SNOT-22 та ВАШ загалом, так само як окремі синоназальні симптоми, є затвердженими засобами, які широко відомі серед клініцистів і дослідників у галузі ХРС та застосовуються для оцінки якості життя та тяжкості симптомів, відповідно(45, 46). Нещодавно у час великих масивів даних та точної медицини почали з’являтися мобільні технології в галузі охорони здоров’я, а мобільні застосунки розробляються для багатьох захворювань, включно з ХРС(42). Sedaghat et al. досліджували контроль хронічного риносинуситу з перспективи пацієнта та лікаря серед 209 пацієнтів. Учасників просили оцінити їхній загальний рівень контролю ХРС як «зовсім ні», «трохи», «частково», «дуже» та «повністю»(47). Ці 5 оцінок шкали контролю були порівняні зі SNOT-22(48), а також повідомляли про кількість інфекцій синусів, курсів антибіотикотерапії з приводу ХРС, курсів пероральних кортикостероїдів з приводу ХРС та пропущених днів роботи або навчання внаслідок ХРС за останні три місяці. У той час як і пацієнти, і лікарі покладаються на тягар симптомів ХРС, пацієнти першочергово враховують назальні симптоми, у той час як лікарі включають назальні та позаназальні симптоми ХРС у визначення контролю ХРС. Лікарі також незалежно розглядають застосування антибіотиків внаслідок ХРС, як відображення бактеріальних загострень ХРС, та застосування пероральних кортикостероїдів з приводу ХРС для визначення глобального контролю ХРС.

2.22.3.1. SNOT-22

Опитувальник SNOT-22— це хворобоспецифічний опитувальник, що складається з 22 пунктів та оцінює якість життя у пацієнтів із ХРС, який був затверджений багатьма мовами (див. 5.3.4.2).

Van der Veen et al. продемонстрували значні відмінності в оцінках SNOT-22 між трьома стадіями контролю на основі критеріїв контролю EPOS(37).

Необхідно більше проспективних досліджень для порівняння цих різних систем оцінювання задля їх затвердження. Враховуючи його здатність прогнозувати статус контролю ХРС, важливо зазначити, що деякі відмінності для SNOT-22, наприклад, вушні симптоми та емоційні розлади, не є специфічними для цієї хвороби.

2.22.3.2. ВАШ

ВАШ широко застосовується ринологами і для досліджень, і в щоденній практиці. Пацієнти визначають тяжкість своїх симптомів за 10-см шкалою, де 0 означає повну відсутність симптому(-ів), а 10 — найбільш непереносиму тяжкість (46) (див. 5.3.4.2).

ВАШ для загальних назальних симптомів уже застосовується в клінічній практиці на основі рекомендацій EPOS для класифікації ХРС як легкий, середнього ступеня тяжкості та тяжкий 49), a також була включена та затверджена для кількох застосунків mHealth(42, 50).

Van der Veen та ін. порівнювали оцінки за ВАШ з критеріями контролю EPOS, і три категорії контролю ХРС продемонстрували значні відмінності у середній загальній та окремій оцінці за ВАШ, оскільки так само було з оцінками за шкалою SNOT-22(37). Іншою цікавою знахідкою в цьому дослідженні було те, що лише у неконтрольованих пацієнтів оцінка за ВАШ перевищувала 5. Середня оцінка ВАШ для загальних назальних симптомів у цій неконтрольованій групі становила 5,5, що відносно мало порівняно з пороговими значеннями, які застосовуються для класифікації тяжкості ХРС(35). На основі цих даних Doulaptsi et al. створили нові порогові значення для TNSS ВАШ з метою визначення рівня контролю захворювання: добре контрольоване (ВАШ ≤2), частково контрольоване (ВАШ >2 та ≤5), неконтрольоване (VAS >5)(7). Використовуючи ці порогові значення 10% були класифіковані як добре контрольовані, 28,3% як частково контрольовані, а 61,7% як неконтрольовані(40).

Нещодавно застосовувалися такі ж порогові значення в застосунку mySinusitisCoach для оцінки контролю ХРС(42). Враховуючи простоту застосування та сумісність із інструментами mHealth, роль ВАШ в оцінці тяжкості захворювання, його моніторингу та оцінки контролю за захворюванням може стати навіть більш видатним в наступні роки.

Проте стосовно її застосування для оцінки контролю ХРС, важливо брати до уваги, що ці оцінки за ВАШ є наслідками з боку пацієнтів, яким не вистачає будь-якої форми об’єктивного підкріплення, такого як застосування препаратів або назальна ендоскопічна оцінка. Також оцінки ВАШ для окремих симптомів можуть не всі бути однаково корисними для передбачення контролю захворювання, оскільки наприклад ринорея, біль в обличчі або гіпосмія можуть також бути спричинені багатьма іншими станами.

2.22.3.3. Інші опитувальники

Протягом років застосовували багато інших опитувальників для оцінки симптомів ХРС та/або їх впливу на ЯЖ та загальний стан здоров’я (див. 5.3.4.2). Вони включають Тест з контролю симптоматики синусів (SCT), Критерії ефективності лікування риносинуситу на 31 пункт (RSOM-31), Тест для оцінки результатів лікування захворювань носа та навколоносових пазух на 20 пунктів (SNOT-20), Синоназальний опитувальник (SNAQ-11) та Індекс інвалідизації внаслідок риносинуситу (RSDI) 15.

Окрім того, коротка форма на 36 пунктів (SF-36), коротка форма на 12 пунктів (SF-12) та EuroQol-5Dimension-5Level (EQ-5D-5L) є опитувальниками для оцінки стану здоров’я, розробленими для оцінки загальної, пов’язаної зі станом здоров’я ЯЖ та з метою застосування для всіх клінічних станів. SF-36 була також включена в дослідження van der Veen et al. та, як і у випадку ВАШ і SNOT-22, оцінки SF-36 значно відрізнялися при порівнянні трьох категорій контролю ХРС на основі критеріїв EPOS(37).

2.22.4. Рекомендації та потреби в майбутньому

На основі результатів van der Veen et al., що демонструють середнє значення ВАШ 5,5 для загальних назальних симптомів, координаційна група EPOS2020 вважає, що сучасні критерії контролю EPOS2012 можуть переоцінювати кількість неконтрольованих пацієнтів. Отже, з дослідницькою метою ми рекомендуємо застосовувати шкалу ВАШ для всіх симптомів: «не турбує» можна замінити на «ВАШ < 5», та «наявний/порушений» на «ВАШ ≥5». Це полягає в перебуванні оцінки ВАШ на рівні 5 або вище, що вже було запропоновано для оцінки контролю симптомів при алергічному риніті(51).

Той факт, що необхідна наявність лише однієї ознаки для класифікації пацієнта як частково контрольованого, ще один аспект, який як ми вважаємо слід переглянути. Це особливо важливо, оскільки порушення сну та/або втома, а також, проте меншою мірою, ринорея, біль у ділянці обличчя, втрата нюху та навіть назальна обструкція можуть бути віднесені до інших патологічних станів. На основі результатів van der Veen et al. ми змінили критерії таким чином, що ці симптоми слід відносити до ХРС (37). Наприклад, типову мігрень не слід враховувати. Загалом, немає потреби в додаткових, масштабних дослідженнях, переважно з тривалим періодом подальшого спостереження, для підтвердження високої частки неконтрольованих пацієнтів після хірургічного втручання, як продемонстровано Calus et al. та van der Veen et al., і в подальшій оцінці відповідності критеріїв EPOS лікуванню(37, 38).

Ці дослідження допоможуть вивчити відмінності в контролі за захворюванням (на основі критеріїв EPOS) у чоловіків та жінок, пацієнтів із первинним та ревізійним FESS, а також між різними фенотипами, тобто з або без назальних поліпів, АР, астмою, АІРЗ та ендотипами на основі видів запалення. Такі дані ймовірно доведуть свою цінність у прогнозуванні пацієнтів із ризиком неконтрольованого захворювання.

2.22.5. Висновок

З опублікування третього оновлення EPOS у 2012 році, лише декілька досліджень застосовували запропоновані критерії для оцінки поточного контролю захворювання, і результати цих досліджень все ж потребують подальшої психометричної перевірки (включно з внутрішньою узгодженістю, динамічністю та відомими відмінностями між групами).

Враховуючи важливість концепції контролю захворювання з клінічною та дослідницькою перспективою, все ще існує потреба в золотому стандарті оцінки контролю захворювання при ХРС.

Результати попередніх досліджень та рекомендації для майбутнього дослідження, описані в цьому документі, допоможуть досягти цього процесу валідизації в наступні роки, поряд із запровадженням технологій mHealth

Ключові моменти | Що нового з’явилося з EPOS 2012

Були переглянуті критерії в EPOS2020 для визначення контрольованого, частково контрольованого та неконтрольованого ХРС.
З опублікування третього оновлення EPOS у 2012 році, лише декілька досліджень застосовували запропоновані критерії для оцінки поточного контролю захворювання, і результати цих досліджень все ж потребують подальшої психометричної перевірки (включно з внутрішньою узгодженістю, динамічністю та відомими відмінностями між групами).
Враховуючи важливість концепції контролю захворювання з клінічною та дослідницькою перспективою, все ще існує потреба в золотому стандарті оцінки контролю захворювання при ХРС.
Хотілося б сподіватися, що результати попередніх досліджень та рекомендації для майбутнього дослідження допоможуть досягти валідизації в наступні роки, поряд із запровадженням технологій mHealth.

Список літератури

Lund VJ, Holmstrom M, Scadding GK. Functional endoscopic sinus surgery in the management of chronic rhinosinusitis. An objective assessment. J Laryngol Otol 1991;105:832-5.
Lund VJ, Kennedy DW. Staging for rhinosinusitis. Otolaryngol-Head Neck Surg. 1997;117:S35-40.
Orlandi RR, Kingdom TT, Hwang PH. International Consensus Statement on Allergy and Rhinology: Rhinosinusitis Executive Summary. Int Forum Allergy Rhinol 2016;6:S3-S21.
Meltzer EO, Hamilos DL, Hadley JA, et al. Rhinosinusitis: establishing definitions for clinical research and patient care. J Allergy Clin Immunol 2004;114:155-212.
Meltzer EO, Hamilos DL, Hadley JA, et al. Rhinosinusitis: Developing guidance for clinical trials. Otolaryngol Head Neck Surg 2006;135:S31-80.
Gwaltney JM, Phillips CD, Miller RD, Riker DK. Computed Tomographic Study of the Common Cold. N Engl J Med 1994;330:25-30.
Bhattacharyya N. Chronic rhinosinusitis: is the nose really involved? Am J Rhinol 2001;15:169-73.
Van Crombruggen K, Van Bruaene N, Holtappels G, Bachert C. Chronic sinusitis and rhinitis: clinical terminology "Chronic Rhinosinusitis" further supported. Rhinology 2010;48:54-8.
Fokkens WJ, Lund VJ, Mullol J, et al. European Position Paper on Rhinosinusitis and Nasal Polyps 2012. Rhinol Suppl 2012;23:3 p preceding table of contents, 1-298.
Hsueh WD, Conley DB, Kim H, et al. Identifying clinical symptoms for improving the symptomatic diagnosis of chronic rhinosinusitis.Int Forum Allergy Rhinol 2013;3:307-14.
Hamizan AW, Azer M, Alvarado R, et al. The Distinguishing Clinical Features of Nonallergic Rhinitis Patients. Am J Rhinol Allergy 2019;33:524-30.
Brandt D, Bernstein JA. Questionnaire evaluation and risk factor identification for nonallergic vasomotor rhinitis. Ann Allergy Asthma Immunol 2006;96:526-32.
Habib A-R, Campbell R, Kalish L, et al. The burden of chronic upper airway disorders in Australia: a population-based cross-sectional study. Aus J Otolaryngol; 2019, 2 28.
Barham HP, Zhang AS, Christensen JM, Sacks R, Harvey RJ. Acute radiology rarely confirms sinus disease in suspected recurrent acute rhinosinusitis. Int Forum Allergy Rhinol 2017;7:726-33.
Dietz de Loos D, Lourijsen ES, Wildeman MAM, et al. Prevalence of chronic rhinosinusitis in the general population based on sinus radiology and symptomatology. J Allergy Clin Immunol 2019;143:1207-14.
Rachelefsky GS, Goldberg M, Katz RM, et al. Sinus disease in children with respiratory allergy. J Allergy Clin Immunol 1978;61:310-4.
Rosenfeld RM, Piccirillo JF, Chandrasekhar SS, et al. Clinical practice guideline (update): Adult sinusitis. Otolaryngol - Head Neck Surg 2015;152:S1-S39.
Seresirikachorn K, Snidvongs K, Chitsuthipakorn W, et al. EPOS2012 has better specificity compared to IDSA2012 for diagnosing acute bacterial rhinosinusitis. Rhinology 2018;56:241-4.
Lim M, Lew-Gor S, Darby Y, Brookes N, Scadding G, Lund VJ. The relationship between subjective assessment instruments in chronic rhinosinusitis. Rhinology 2007;45:144-7.
Remenschneider AK, D'Amico L, Gray ST, Holbrook EH, Gliklich RE, Metson R. The EQ-5D: A new tool for studying clinical outcomes in chronic rhinosinusitis. Laryngoscope 2015;125:7-15.
van Oene CM, van Reij EJ, Sprangers MA, Fokkens WJ. Quality-assessment of disease-specific quality of life questionnaires for rhinitis and rhinosinusitis: a systematic review. Allergy 2007;62:1359-71.
Bousquet J, Bachert C, Canonica GW, et al. Unmet needs in severe chronic upper airway disease (SCUAD). J Allergy Clin Immunol 2009;124:428-33.
Wise SK, Lin SY, Toskala E, et al. International Consensus Statement on Allergy and Rhinology: Allergic Rhinitis. IInt Forum Allergy Rhinol 2018;8:108-352.
Global Initiative for Asthma. Global Strategy for Asthma Management and Prevention (2018 update). 2018. www.ginasthma.org.
Hens G, Hellings PW. The nose: gatekeeper and trigger of bronchial disease. Rhinology 2006;44:179-87.
Global Atlas of Allergic Rhinitis and Chronic Rhinosinusitis. 2015. http://www.eaaci.org/ globalatlas/ENT_Atlas_web.pdf.
Bousquet J, Van Cauwenberge P, Khaltaev N, Group AW, Organization WH. Allergic rhinitis and its impact on asthma. The Journal of allergy and clinical immunology 2001;108:S147-334.
Powe DG, Jagger C, Kleinjan A, Carney AS, Jenkins D, Jones NS. 'Entopy': localized mucosal allergic disease in the absence of systemic responses for atopy. Clin Exp Allergy: 2003;33:1374-9.
Rondon C, Campo P, Togias A, et al. Local allergic rhinitis: concept, pathophysiology, and management. J Allergy Clin Immunol 2012;129:1460-7.
Hellings PW, Klimek L, Cingi C, et al. Non-allergic rhinitis: Position paper of the European Academy of Allergy and Clinical Immunology. Allergy 2017;72:1657-65.
Spergel JM, Paller AS. Atopic dermatitis and the atopic march. J Allergy Clin Immunol 2003;112:S118-27.
Ho J, Hamizan AW, Alvarado R, Rimmer J, Sewell WA, Harvey RJ. Systemic Predictors of Eosinophilic Chronic Rhinosinusitis. Am J Rhinol Allergy 2018;32:252-7.
Nakayama T, Sugimoto N, Okada N, et al. JESREC score and mucosal eosinophilia can predict endotypes of chronic rhinosinusitis with nasal polyps. Auris Nasus Larynx 2019;46:374-83.
DelGaudio JM, Loftus PA, Hamizan AW, Harvey RJ, Wise SK. Central Compartment Atopic Disease. Am J Rhinol Allergy 2017;31:228-34.
Fokkens WJ, Lund VJ, Mullol J, et al. EPOS 2012: European position paper on rhinosinusitis and nasal polyps 2012. A summary for otorhinolaryngologists. Rhinology 2012;50:1-12.
Hellings PW, Fokkens WJ, Akdis C, et al. Uncontrolled allergic rhinitis and chronic rhinosinusitis: where do we stand today? Allergy 2013;68:1-7.
van der Veen J, Seys SF, Timmermans M, et al. Real-life study showing uncontrolled rhinosinusitis after sinus surgery in a tertiary referral centre. Allergy 2017;72:282-90.
Calus L, Van Bruaene N, Bosteels C, et al. Twelve-year follow-up study after endoscopic sinus surgery in patients with chronic rhinosinusitis with nasal polyposis. Clin Transl Allergy 2019;9:30.
Vlaminck S, Vauterin T, Hellings PW, et al. The importance of local eosinophilia in the surgical outcome of chronic rhinosinusitis: a 3-year prospective observational study. Am J Rhinol Allergy 2014;28:260-4.
Doulaptsi M, Prokopakis E, Seys S, Pugin B, Steelant B, Hellings P. Visual analogue scale for sino-nasal symptoms severity correlates with sino-nasal outcome test 22: paving the way for a simple outcome tool of CRS burden. Clin Transl Allergy 2018;8:32.
Snidvongs K, Heller GZ, Sacks R, Harvey RJ. Validity of European position paper on rhinosinusitis disease control assessment and modifications in chronic rhinosinusitis. Otolaryngol Head Neck Surg 2014;150:479-86.
Seys SF, Bousquet J, Bachert C, et al. mySinusitisCoach: patient empowerment in chronic rhinosinusitis using mobile technology. Rhinology 2018;56:209-15.
Bousquet J, Clark TJH, Hurd S, et al. GINA guidelines on asthma and beyond. Allergy: Eur J Allergy Clin Immunol 2007;62:102-12.
Hopkins C, Hettige R, Soni-Jaiswal A, et al. CHronic Rhinosinusitis Outcome MEasures (CHROME), developing a core outcome set for trials of interventions in chronic rhinosinusitis. Rhinology 2018;56:22-32.
Hopkins C, Gillett S, Slack R, Lund VJ, Browne JP. Psychometric validity of the 22-item Sinonasal Outcome Test. Clin Otolaryngol 2009;34:447-54.
Klimek L, Bergmann K-C, Biedermann T, et al. Visual analogue scales (VAS): Measuring instruments for the documentation of symptoms and therapy monitoring in cases of allergic rhinitis in everyday health care. Allergo J Int 2017;26:16-24.
Sedaghat AR, Hoehle LP, Gray ST. Chronic rhinosinusitis control from the patient and physician perspectives. Laryngoscope Investig Otolaryngol. 2018;3:419-33.
Toma S, Hopkins C. Stratification of SNOT-22 scores into mild, moderate or severe and relationship with other subjective instruments. Rhinology 2016;54:129-33.
Fokkens WJJ, Lund VJJ, Mullol J, et al. EPOS 2012: European position paper on rhinosinusitis and nasal polyps 2012. A summary for otorhinolaryngologists. Rhinology 2012;50:1-12.
Caimmi D, Baiz N, Tanno LK, et al. Validation of the MASK-rhinitis visual analogue scale on smartphone screens to assess allergic rhinitis control. Clin Exp Allergy 2017;47:1526-33.
Brozek JL, Bousquet J, Agache I, et al. Allergic Rhinitis and its Impact on Asthma (ARIA) guidelines-2016 revision. J Allergy Clin Immunol 2017;140:950-8.
Grayson JW, Hopkins C, Mori ES, B. Contemporary Classification of Chronic Rhinosinusitis: Moving beyond CRSwNP and CRSsNP. JAMA Otolaryngol Head Neck Surg 2020; in press.