Ларингіт хронічний

Хронічні запальні захворювання гортані у переважній більшості випадків є наслідком погано лікованих гострих процесів. Разом з тим, існує думка, що іноді захворювання від самого початку набувають хронічного перебігу, наприклад, при патології серцево-судинної та дихальної систем, деяких порушеннях обміну і т.д. Величезний вплив на виникнення хронічного ларингіту здійснюють шкідливі звички – куріння, часте вживання алкоголю – та ряд професійних шкідливостей (запиленість та загазованість повітря і т.д.). Дуже важливе значення має і постійне дихання ротом. У цих випадках нерідко розвивається атрофія слизової оболонки.

У дітей виникнення хронічного ларингіту найчастіше пов'язують з перенесеним раніше кором, скарлатиною, кашлюком та іншими інфекційними захворюваннями.

На сьогодні розрізняють три форми хронічних запальних процесів у гортані: катаральну, гіпертрофічну і атрофічну. Кожна із цих форм має свої клінічні та ларингоскопічні ознаки.

Ларингіт хронічний катаральний

Якщо гострий ларингіт триває довше за 1 місяць, то мова йде про хронічний катаральний ларингіт.

Етіопатогенез

Це захворювання часто зустрічається в осіб голосомовних професій. У структурі захворюваності ЛОР-органів хронічний ларингіт займає 8-9% від патології ЛОР-органів. Чинниками його нерідко стають часте використання голосу в несприятливих кліматичних умовах (низька температура повітря, підвищена вологість, різкі температурні коливання), форсування голосу в цих умовах, використання голосу в запилених та задимлених приміщеннях. Крім того, виникненню хронічного ларингіту сприяє куріння, вживання алкоголю, харчових продуктів у холодному вигляді, причому в чоловіків це спостерігається частіше за жінок. Алергічний стан верхніх дихальних шляхів, як і захворювання серцево-судинної системи та шлунково-кишкового тракту, теж сприяють розвитку будь-якої із форм хронічного ларингіту. Особливо треба підкреслити роль конституціонального фактору та ендокринної системи у розвитку даного захворювання.

Клінічна картина

Постійною ознакою є розлад голосоутворювальної функції гортані у вигляді швидкої втомлюваності голосу та різного ступеня хрипоти. Скарги хворих зводяться також до сухості, постійного відчуття стороннього тіла у порожнині гортані, що викликає покашлювання або кашель.

Діагностика

Діагностика хронічного катарального ларингіту здійснюється, в основному, за допомогою непрямої ларингоскопії, у деяких випадках можливе застосування мікроларингоскопії, ларингостробоскопії, мікроларингостробоскопії, фіброназо-ларингоскопії. Також часто необхідно брати посів із верхніх дихальних шляхів на флору та чутливість до антибіотиків.

При хронічному катаральному ларингіті при непрямій ларингоскопії відзначається гіперемія слизової оболонки гортані, голосові складки змінюють колір від рожевого до червоного. Спостерігається застійна гіперемія голосових складок. Тонус голосових складок, як правило, знижений, але може виникати і гіпертонус, особливо це стосується вестибулярного відділу гортані. У просвіті гортані нерідко виявляється слиз.

М'язовий апарат гортані при хронічному ларингіті може періодично знаходитися у стані гіперкінезу, що супроводжується надмірним змиканням голосових складок. Можливий і гіпокінез, який проявляється послабленням скорочувальної сили внутрішніх м'язів гортані, млявістю голосових складок.

При тривалому протіканні хронічного катарального ларингіту можливі такі ускладнення: потовщення медіального краю з розвитком нодозних голосових складок, перехід у гіперпластичну форму.

Лікування

Лікування хронічного катарального ларингіту:

  1. Голосовий спокій при загостренні процесу терміном на 7-14 днів.
  2. Десенсибілізуюча терапія.
  3. Призначення нестероїдних протизапальних препаратів.
  4. Призначення препаратів, що сприяють відходженню харкотиння з голосових складок (мікстури, сиропи, таблетовані препарати).
  5. Інгаляції з лікарськими засобами: антибіотики, ферменти, гормони (гідрокортизон), протинабрякові суміші, трави, олійні та лужні суміші тощо.
  6. Інстиляції суспензії гідрокортизону, вітамінно-олійної суміші, ферментних препаратів, 3-5% розчину коларголу тощо.
  7. Електрофорез із лікарськими засобами.
  8. Фонопедична терапія з метою відновлення голосової функції після зникнення запального процесу.

Хворі на хронічний катаральний ларингіт, особливо особи голосомовних професій, потребують спостереження в оториноларинголога двічі на рік. У разі необхідності такі пацієнти повинні консультуватися у пульмонолога, ЛОР-онколога, фтізіатра.

Велика роль у боротьбі з хронічним катаральним ларингітом повинна бути відведена кліматотерапії, оскільки сприятливі кліматичні умови сприяють стиханню катарального запального процесу в гортані.

Прогноз

Як правило, сприятливий при енергійній терапії. У протилежних випадках можливий перехід запалення з катаральної в атрофічну або гіпертрофічну форми.

Ларингіт хронічний атрофічний

Частіше за все атрофічний ларингіт етіологічно і патогенетично пов'язаний з атрофією слизової оболонки носа і глотки, у ряді випадків він розвивається після перенесеної дифтерії чи скарлатини. Умови запиленості та загазованості навколишнього середовища сприяють розвитку атрофії слизової оболонки гортані так само, як і куріння та зловживання алкоголем.

Клінічна картина

Основним симптомом цього захворювання є виражена дисфонія. Голос часто стає невиразного тембру, проявляється різного ступеня захриплість. Хворих турбує кашель з відходженням невеликої кількості в'язкого харкотиння. Пацієнти часто скаржаться на швидку втомлюваність голосового апарату. При хронічних атрофічних ларингітах клінічна картина залежить від розповсюдження процесу. Виділяють дві стадії розвитку хронічних атрофічних ларингітів: субатрофічну та атрофічну. При субатрофічній формі хворих непокоїть сухість в горлі, сухий надсадний кашель з відходженням невеликої кількості в'язкого харкотиння. Голос хриплий, швидко втомлюється, може виникати афонія. При атрофічній формі скарги подібні, але більше виражені. Іноді на голосових складках можуть утворюватися виразки і кірки, які значно утруднюють голосоутворення.

Діагностика

Основним методом діагностики хронічного атрофічного ларингіту є непряма ларингоскопія. У разі необхідності використовується мікроларингоскопія, фіброназо-ларингоскопія. Часто виникає потреба в консультаціях інших спеціалістів – гастроентеролога, пульмонолога, ендокринолога. Рекомендується також аналіз крові на цукор.

Ларингоскопічна картина характеризується витонченням слизової оболонки гортані, особливо голосових складок. Останні блідо-рожеві, часто виявляється стоншення їх медіального краю. Змикання при фонації неповне. Виявляється овальна щілина в середньому відділі просвіту гортані, можливе провисання медіального краю голосових складок. Час максимальної фонації значно скорочений (8-9 секунд).

М'язовий апарат при хронічному атрофічному ларингіті може періодично знаходитися в стані гіпокінезу, який проявляється послабленням скорочувальної сили внутрішніх м'язів гортані, млявістю голосових складок.

Лікування

При хронічному атрофічному ларингіті застосовуються наступні лікувальні заходи:

  1. Дотримання голосового режиму або суворого голосового спокою протягом 7-14 днів при проходженні курсу лікування.
  2. Призначення місцево аерозольних препаратів протизапальної та пом'якшувальної дії.
  3. Призначення інстиляцій в гортань (вітамінно-олійні суміші, теплий фізіологічний розчин).
  4. Призначення препаратів, що полегшують відходження в'язкого харкотиння (АЦЦ, бромгексин, алтейна мікстура тощо).
  5. Призначення олійних та трав'яних інгаляцій.
  6. Електрофорез із лікарськими засобами.
  7. Санаторно-курортне лікування.
  8. Знаходження у вологому приміщенні.
  9. За необхідності – фонопедична терапія з метою відновлення голосової функції.

Прогноз

Систематичне лікування зазвичай полегшує перебіг захворювання під час загострення та збільшує тривалість періодів ремісії.

Ларингіт хронічний гіпертрофічний

Особливої уваги потребує розгляд цієї форми хронічного ларингіту, яка може супроводжуватися кератозом гортані (пахідермія, лейкоплакія) або вузликами голосових складок.

Клінічна картина

Клінічно хронічний гіпертрофічний ларингіт проявляє себе у вигляді різного ступеня дисфонії. Голос у таких пацієнтів тусклий, часто з різними призвуками, нерідко здавлений. Пацієнтів турбує кашель, який може мати різну інтенсивність. Хворих турбує накопичення в'язкого харкотиння на голосових складках. Дуже важливим симптомом є голосова втома.

Діагностика

Діагностика хронічного гіпертрофічного ларингіту здійснюється, в основному, за допомогою непрямої ларингоскопії, у деяких випадках можливе застосування мікроларингоскопії, ларингостробоскопії, мікроларингостробоскопії, фіброназо-ларингоскопії. Необхідне взяття посіву з верхніх дихальних шляхів на флору та чутливість до антибіотиків. Крім того, хворі на хронічний гіпертрофічний ларингіт потребують консультації гастроентеролога, ЛОР-онколога, фтізіатра. Такі пацієнти повинні знаходитися на диспансерному обліку в отоларинголога і проходити огляд двічі на рік.

У хворих на хронічний гіпертрофічний ларингіт при непрямій ларингоскопії відзначається гіперемія слизової оболонки гортані, голосові складки мають колір від рожевого до червоного. Дуже часто спостерігається нерівність медіального краю голосових складок, їх застійна гіперемія. Тонус голосових складок зазвичай знижений, але може виникати і гіпертонус, особливо це стосується вестибулярного відділу гортані.

Вестибулярні складки можуть бути гіпертрофовані й повністю прикривати голосові. Іноді на слизовій оболонці гортані можуть зустрічатися ділянки зроговіння (кератози). Кератози можуть локалізуватися на гортанній поверхні надгортанника, черпакуватих хрящах, міжчерпакуватому просторі, на голосових складках. Розрізняють лейкоплакію та пахідермію, які, за даними гістологічних досліджень, являють собою різні прояви одного і того ж процесу. При мікроскопічному дослідженні в епітелії слизової оболонки гортані виявляють шар зроговілих клітин, проліферативні зміни клітин шипуватого та базального шарів. У випадку залучення до процесу глибших шарів епітелію за наявності атипових клітин потенційно можливий злоякісний ріст. Кератози частіше спостерігаються у віці від 30 до 60 років.

Лікування кератозу може бути консервативним та хірургічним. Консервативна терапія складається зі змащування кератозних ділянок різними лікувальними речовинами, а саме 5% розчином саліцилової кислоти, екстрактом чистотілу із суспензією гідрокортизону, 5% водним розчином таніну, препаратами йоду, а також фізіотерапевтичними методами. Найкращі результати отримують при хірургічному лікуванні.

Лікування

Лікування хронічного гіпертрофічного ларингіту:

  1. Голосовий спокій при загостренні процесу строком на 7-14 днів.
  2. Десенсибілізуюча терапія.
  3. Призначення нестероїдних протизапальних препаратів.
  4. Призначення препаратів, що сприяють відходженню харкотиння з голосових складок (мікстури, сиропи, таблетовані препарати).
  5. Інгаляції з лікарськими засобами: антибіотики, ферменти, гормони (гідрокортизон), протинабрякові суміші, трави, олійні та лужні суміші тощо.
  6. Інстиляції суспензії гідрокортизону, вітамінно-олійних сумішей, ферментних препаратів, 3-5% розчину коларголу тощо.
  7. Електрофорез із лікарськими засобами.
  8. Хірургічне лікування.

Хворі на всі форми хронічного ларингіту, особливо ті, які мають підвищене голосове навантаження, повинні дотримуватися голосового режиму. Таким хворим необхідно уникати переохолодження, перебування у запилених приміщеннях та в умовах токсичного забруднення. При атрофічній формі хронічного ларингіту виражене голосове навантаження протипоказане.

Лікування хворих із вказаною патологією повинно проводитися етапами – спочатку усунення запальних явищ, а потім фонопедична терапія і стимулюючі методи. Мовна та вокальна фонопедія являє собою важливий метод при лікуванні хронічних ларингітів, який забезпечує у багатьох хворих повернення до звичної праці та способу життя.

Література

Синдромно орієнтована оториноларингологія у загальній лікарській практиці. Діагностика та раціональна фармакотерапія Д.м.н., професор Попович В.І.

Проведені заходи

SHDM.SCHOOL | Осінні хвороби: від “common cold” до депресії

Адекватна лікувальна і профілактична фармакотерапія як запорука громадського здоров'я

Адекватна лікувальна і профілактична фармакотерапія як запорука громадського здоров'я

Профілактика та лікування захворювань. Комплексні протизастудні препарати. Симптоматична фармакотерапія. Запобігання антибіотикорезистентності. Патогенетична фармакотерапія. А якщо без антибіотика не обійтися? Місцева протизапальна та антибактеріальна терапія. Коли місцевої антибіотикотерапії недостатньо. Лікування та одночасна профілактика. Особливості "осіннього" алергічного риніту. Важлива допомога лікуванню. Обговорення матеріалів лекції

Заходи

Конференція SHDM.SCHOOL

Початок 18.04.2024
Online + Offline

Науково-практичний кейс-марафон SHDM.SCHOOL

Початок 17.10.2024
Online + Offline

SHDM.FORUM'24: головна подія року!

Початок 20.11.2024
Online + Offline

12 Хвороби органів дихання

Алергічні захворювання носа в документах ARIA-2019 та EPOS-2020

Алергічні захворювання носа в документах ARIA-2019 та EPOS-2020

Розповсюдженість алергічного риніту. Клінічні рекомендації EPOS-2020 та ARIA-2019. ARIA-2019 та EPOS-2020: лікування. Ступені тяжкості перебігу АР. Принцип ступеневого підходу до лікування АР. ARIA-2019 та EPOS-2020: основні проблеми.

Пошук Всі результати